Блискавична форма жирової емболії призводить до смерті протягом кількох годин.
Гостра форма розвивається при швидкому масивному надходженні жирових крапель, внаслідок чого відбуваються виражені порушення гемодинаміки у малому та великому колах кровообігу. Клінічно характерні виникаючі в перші хвилини після травми гіпотонія, тахікардія, тахіпное, порушення свідомості, анемія – тобто клінічні ознаки травматичного шоку. Єдина з клінічних ознак, що дає підставу запідозрити наявність жирової емболії, – це рефрактерне до оксигенотерапії прогресуюче зниження насичення артеріальної крові киснем (сатурації). Прогресуюча легенево-серцева недостатність у більшості випадків призводить до смерті протягом доби.
Підгостра форма проявляється наявністю "світлого проміжку", тривалість якого становить 1-3 доби, потім стан постраждалого прогресивно погіршується. Найбільш ранньою та вираженою ознакою жирової емболії є дихальна недостатність (тахіпное, почуття стиснення й болю за грудниною, акроціаноз, інспіраторна задишка, кашель, зниження сатурації). Порушення функції ЦНС є другою найбільшою ознакою жирової емболії. Спостерігаються занепокоєння, емоційна лабільність, приєднується порушення свідомості, інколи до коми. Мозкові та легеневі прояви жирової емболії можуть бути виражені окремо або разом.
Патогномонічними симптомами є петехіальні висипання на піднебінні та верхній половині бокових поверхонь грудної клітки, стійка лихоманка до 40 °С.
Гостра дихальна недостатність
У поєднанні з шоком та крововтратою досить швидко призводить до критичних змін у тканинах головного мозку, серця, печінки, нирок.
Вона розвивається в результаті пригнічення дихального центру або при порушенні зовнішнього дихання. Причиною гострої дихальної недостатності при черепно-мозковій травмі є забій стовбура мозку, в якому розташований дихальний центр, або стисненням головного мозку з його дислокацією та защемленням стовбурової частини і вторинною травматизацією.
Порушення зовнішнього дихання виникають при травмі грудної клітки, пошкодженні хребта і спинного мозку, черепно-мозковій травмі тощо. Пошкодження самої легеневої тканини у вигляді забоїв, ателектазів, крововиливів в альвеоли, поганого газообміну сприяють розвитку осередків запалення, в результаті чого значні ділянки легеневої тканини виключаються з газообміну.
За клінічним перебігом гостру дихальну недостатність ділять на дві стадії: компенсації та декомпенсації.
Розлади транспорту кисню в клітинах приводять до вироблення енергії в клітинах шляхом анаеробного гліколізу, внаслідок чого в організмі накопичуються недоокислені метаболіти, розвивається метаболічний ацидоз. Тканинна гіпоксія веде до деструкції клітинних мембран, в результаті припиняє роботу високоенергетичний калій-натрієвий насос. У клітину проникає натрій, за ним вода. Клітинний набряк разом з деструкцією мембран викликає загибель клітини, внаслідок чого вивільняються та надходять у кровообіг лізосомальні ферменти, під дією яких активується утворення вазоактивних пептидів (гістамін, брадикінін). Вони викликають стійкий параліч прекапілярних сфінктерів, в результаті чого периферичний опір критично зменшується, і артеріальна гіпотонія стає необоротною.
Мікроциркуляторні порушення поглиблюються ДВЗ-синдромом, який стає причиною мікротромбоутворення в легенях, печінці, нирках, серці, що супроводжується порушенням функції цих органів, або причиною розвитку тяжких фібринолізних кровотеч. Розвивається поліорганна дисфункція життєво важливих органів – одночасне порушення функції внутрішніх органів, яка не досягла критичних значень.
Вказані патологічні процеси характерні для тривалого шоку, однак вчасно розпочаті та правильно проведені лікувальні заходи часто бувають ефективними при III ступені травматичного шоку.
Останньою стадією розвитку патологічних процесів при III ступені травматичного шоку є прогресуюче порушення функції життєво важливих органів і систем, яке досягає критичних значень, за якими їх функція для життєзабезпечення організму недостатня – розвивається поліорганна недостатність. У переважній більшості випадків її результатом є термінальний стан та смерть.
Кожне механічне пошкодження органів і тканин робить свій внесок у розвиток патологічних процесів в організмі постраж- далого, посилюючи функціональну дезорганізацію. Патологічні фактори при поєднаній травмі не просто складаються між собою, а створюють посилюючий ефект, який призводить до тяжчого перебігу кожного пошкодження. Цей феномен називають синдромом взаємного обтяження.
Його розвиток включає в себе такі патогенетичні фактори:
• множинні джерела патологічної (больової) імпульсами;
• множинні джерела кровотечі;
• порушення координуючої функції центральної нервової системи;
• множинні осередки первинного, а потім і вторинного некрозу тканин, які призводять до розвитку інтоксикації.
І період закінчується остаточною діагностикою пошкоджень, усуненням причин порушень життєво важливих функцій, заміщенням крововтрати та відносною стабілізацією показників систем дихання та кровообігу. В І періоді травматичної хвороби гине до 10% постраждалих.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кліника“ на сторінці 3. Приємного читання.
