• Клінічна смерть – починається з моменту останнього вдиху та зупинки серця. Клінічні ознаки життя повністю відсутні. Але обмінні процеси в мозковій тканині продовжуються ще близько 5-7 хвилин. Тому при реанімаційних заходах, які початі в перші 3-5 хвилин після клінічної смерті, вдається досягти повного відновлення життєво важливих функцій організму.
Кома
Під цим терміном розуміють гостро виникаючий тяжкий патологічний стан, який характеризується прогресуючим пригніченням функції центральної нервової системи з втратою свідомості, порушенням реакції на зовнішні подразники, наростаючими розладами дихання, кровообігу та інших функцій життєзабезпечення організму.
Кома виникає в результаті первинного пошкодження структур головного мозку при тяжкій черепно-мозковій травмі, внаслідок порушення транспорту кисню при масивній крововтраті або при тяжких пошкодженнях грудної клітки.
Клінічно кома проявляється повною відсутністю свідомості, іноді з'являється моторне збудження. Залежно від вираженості патологічних процесів кому поділяють на такі види.
Кома помірно (кома І). На больові подразники постраждалий відповідає згинальними та розгинальними рухами, не відкриваючи очей. Захисні реакції не координовані. Реакції зіниці на світло збережені. Черевний рефлекс знижений, сухожилкові – нормальні, знижені або підвищені. Патологічні ступневі рефлекси відсутні або викликаються з однієї сторони.
Кома глибока (кома II). Реакції на звукові та механічні зовнішні подразники відсутні. Рефлекси знижені, частина їх відсутня, можлива гіпотонія м'язів. Спонтанне дихання та серцево-судинна діяльність збережені, хоча можуть бути порушені по центральному типу – тахі- або брадипное, порушення серцевого ритму, підвищення AT.
Кома термінальна (кома III). Відзначається двобічний мідріаз, реакція зіниць на світло відсутня. Арефлексія. Дифузна м'язова атонія, глибоке порушення життєво важливих функцій: дихання – по центральному або змішаному типу (Чейна - Стокса, термінальне або апное). Артеріальна гіпотонія.
В результаті посилення нервової симпатичної еферентації та різкого викиду в кров'яне русло великої кількості катехоламінів (адреналіну та норадреналіну), що виникає у відповідь на травму, розвивається генералізований спазм дрібних периферичних судин (кінцівки, таз, черевна порожнина). Спазм ємкісних вен, який знижує ємкість венозного резервуару, мобілізує для циркуляції близько 1 л крові. Це перша за часом реакція, яка компенсує крововтрату.
Другою за часом компенсаторною реакцією є спазм артеріол та прекапілярних сфінктерів. Внаслідок цього збільшується загальний периферичий опір, що дозволяє підтримувати мінімально достатній артеріальний тиск. Біологічний сенс цих процесів полягає в мобілізації крові з кров'яних депо, мобілізації рідини в судинне русло, перерозподілу крові для підтримки пер- фузії головного мозку та серця за рахунок периферії, в зупинці або зменшенні кровотечі. Ці процеси отримали назву "централізація кровообігу". Завдяки їм організм самостійно здатен компенсувати крововтрату до 20% від ОЦК.
При прогресуванні кровотечі та травматичного шоку далі знижується AT та ОЦК, розвивається циркуляторна і тканинна гіпоксія. Для компенсації дефіциту ОЦК, циркуляторної гіпоксії, забезпечення необхідного кровообігу підвищується частота серцевих скорочень – розвивається тахікардія, вираженість якої прямо пропорційна тяжкості шоку.
Наведені захисно-пристосовні реакції проходять протягом перших годин після травми, патогенетично є стадією компенсації, клінічно – травматичним шоком І та II ступеня.
При політравмі шок завжди супроводжується крововтратою. Цей зв'язок прямо пропорційно поглиблює тяжкість стану постраждалого: чим більша крововтрата, тим важчий шок.
Серед причин масивних кровотеч на першому місці стоять ушкодження кісток, на другому – ушкодження внутрішніх органів, на третьому – ушкодження магістральних судин. Так, при переломі кісток гомілки крововтрата може досягати 1,5-2 л, при переломі стегна – 2,5 л, при переломах кісток таза – до 3,5 л, при поєднаних пошкодженнях – до 4 л. А втрата 30 % об'єму циркулюючої крові в поєднанні з політравмою призводить до загибелі постраждалого.
Якщо патогенетичні фактори шоку продовжують діяти, захисні реакції організму набувають протилежних якостей і стають патологічними, поглиблюючи патогенез травматичного шоку. В результаті тривалого генералізованого спазму дрібних судин розвивається мікроциркуляторна гіпоксія, яка призводить до генералізованого гіпоксичного пошкодження клітин – головного фактора травматичного шоку III ступеня.
Жирова емболія
Одне з тяжких ускладнень механічної травми, що в 15-58 % випадків призводить до летального результату. Найчастіше зустрічається при травмах таза, стегнової кістки, кісток гомілки, масивних ушкодженнях жирової клітковини, рідше – при оперативних втручаннях (у першу чергу на опорно-руховому апараті) та соматичних захворюваннях.
Головною умовою розвитку жирової емболії є утворення жирових емболів, джерелами яких є краплі жиру кісткового мозку, ліпіди циркулюючої крові та надмірне надходження тригліцеридів, ліпопротеїдів і жирних кислот із жирових депо крові в умовах різко зростаючих енергетичних потреб організму при травмі, виснаженні гліколізу та глюконеогенезу.
Виділяють субклінічну та клінічну форми жирової емболії. Субклінічна форма виникає досить часто, але легкі порушення свідомості, незначна тахікардія, гіпертермія, кашель та інші симптоми нерідко розцінюються як прояви черепно-мозкової травми, алкогольного сп'яніння тощо. В умовах адекватної та своєчасної медичної допомоги у більшості хворих жирові емболи розпадаються.
Клінічна форма поділяється на блискавичну, гостру та підгостру.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кліника“ на сторінці 2. Приємного читання.
