Хворим, у яких захворювання розвивається переважно із залученням автоімунних механізмів, додатково проводять такі імунологічні дослідження:
• а) визначення циркулюючих імунних комплексів;
• б) визначення антинуклеарних антитіл, титрів антистрептококових антитіл, протиміокардіальних антитіл.
При неясному діагнозі і погіршенні стану хворого, при неможливості поставити діагноз за допомогою інших до-
Таблиця 5.6. Дифєренційно-діагностичні відмінності між ревматичним і неревматичним міокардитом
| Захворювання і стани, що передують розвитку міокардиту | Гостра носоглоткова інфекція або загострення хронічного тонзиліту | Часто симптоми гострої респіраторної вірусної інфекції, гострого гастроентериту, лікарська алергія, кропив'янка, вазомоторний риніт, гостра носоглоткова інфекція |
| Тривалість латентного періоду між перенесеною гострою носоглотковою інфекцією і розвитком міокардиту | 2-4 тижні | 1-2 тижні, іноді міокардит розвивається під час самої інфекції |
| Вік хворих | Переважно після 7 років | У будь-якому віці |
| Наявність суглобового синдрому | Характерна | Не характерна |
| Початок захворювання | Переважно гострий або підгостри й | Поступовий розвиток у більшості хворих |
| Особливості систолічного шуму в області верхівки серця | Може поступово посилюватися, стає музичним при формуванні мітральної недостатності | Зазвичай неголосний, немузичний, поступово слабшає і зникає в ході успішного лікування міокардиту |
| Стан клапанного апарату серця за даними ультразвукового дослідження | Можливий розвиток вальвуліту мітрального клапана (потовщення стулки, хорд, обмеження рухливості задньої стулки, зменшення систолічної екскурсії зімкнутих мітральних стулок, невелике пролабування стулок у кінці систоли, мітральна регургітація) | Без змін |
| Супутній перикардит | Зустрічається часто | Зустрічається дуже рідко |
| Високі титри АСЛО | Характерні | Не характерні |
| Наростання титрів противірусних антитіл у крові | Не характерно | Характерно при вірусному міокардиті |
ступних методів дослідження проводять ендоміокардіальну біопсію.
Диференційна діагностика досить складна у зв'язку з неспецифічністю клініко-лабораторних та інструментальніх даних обстеження. У новонароджених дітей поводять диференційну діагностику вродженого кардиту та вроджених вад серця, гіпоксичного ураження міокарда на тлі перинатально! патології, генетичної патології. У старших дітей міокардити диференціюють із ревматизмом, вторинним ураженням серця при автоімунних захворюваннях, із дисфункцією міокарда при вегетативних порушеннях, із кардіоміопатіями.
Ехокардіографія дозволяє також діагностувати різні види вад серця, з якими також іноді доводиться диференціювати міокардит.
Легкий перебіг міокардиту доводиться диференціювати з метаболічними кардіоміопатіями, тому що такі варіанти міокардиту можуть проявитися тільки ЕКГ-змінами, як і метаболічні кардіоміопатії. У цьому випадку перш за все необхідно врахувати, що метаболічні кардіоміопатії виникають на тлі різних захворювань, що супроводжуються порушенням обміну білків, жирів, вуглеводів, електролітів (токсичний зоб, цукровий діабет, ожиріння, гіпокаліємія та ін.) і не супроводжуються запальними проявами (лабораторними та клінічними).
Диференціювати міокардит із вегетосудинною дистонією доводиться зазвичай при легкій формі міокардиту. Схожість у симптоматиці цих двох захворювань – загальна слабкість, астенізація, біль у ділянці серця, екстрасистолія, іноді відчуття нестачі повітря, зміни зубця Т і інтервалу ST на електрокардіограмі. Виключити міокардит можна на підставі відсутності характерних для нього ознак: чіткого зв'язку з перенесеною вірусною інфекцією; лабораторних ознак запалення, підвищення в крові рівня кардіоспецифічних ферментів; тропоніну; кардіомегалії і ехокардіографічних ознак порушення скорочувальної функції міокарда лівого шлуночка.
Ідіопатичну дилатаційну кардіоміопатію диференціювати нескладно. Для гострого міокардиту на відміну від дилатаційної кардіоміопатії характерні зв'язок із перенесеною вірусною інфекцією, підвищення температури тіла, наявність лабораторних ознак запалення (лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ, підвищення вмісту в крові серомукоїду), виражена позитивна динаміка стану хворого і клінічних проявів захворювання під впливом лікування.
У найбільш сумнівних випадках доводиться вдаватися до ендоміокардіальної біопсії. Разом з тим слід зауважити, що в найбільш складній ситуації (виражена кардіомегалія, рефрактерна до проведеного лікування, застійна серцева недостатність) диференційна діагностика хронічного міокардиту і дилатаційної кардіоміопатії перестає бути актуальною, оскільки лікування буде полягати в трансплантації серця.
Якщо йдеться про міокардит як про один із проявів системного захворювання сполучної тканини, то присутні симптоми запалення і автоімунного ураження інших органів (поліартралгія, полісерозит, полінейропатія, нефрит).
Лікування неревматичного кардиту призначається згідно з "Протоколом діагностики та лікування міокардиту у дітей" (наказ МОЗ України від 19.07.2005 № 362).
Мета лікування досягається шляхом:
• 1. Лікування причини захворювання.
• 2. Зниження робочого навантаження на серце.
• 3. Лікування наслідків змін у серці, які стали результатом запалення.
Немедикаментозні методи лікування:
• 1. При встановленні діагнозу "міокардит" дитину треба госпіталізувати. При легкій формі 2–4 тижні, при середньотяжкій формі перші 2 тижні – суворий постільний режим, потім ще 4 тижні – розширений, при тяжкій формі суворий – до стану компенсації кровообігу і ще 4–6 тижнів – розширений. Повна відміна постільного режиму припустима тільки після відновлення початкових розмірів серця.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Неревматичні кардити“ на сторінці 3. Приємного читання.
