Розділ L у якому Тібальд мириться з Марґаритою і зустрічається зі старим знайомим

— Це була не в’язниця, а притулок для божевільних.

— Ну-ну! — криво посміхаючись, промовив ґраф. — Здорово він тебе боїться! Аж тремтить від страху.

— А може, принцеса просто пожаліла тебе? — звернулася до Ґотьє Марґарита. — Тому й звільнила з ув’язнення.

Але той був непохитний:

— Ні, пані. Її високість знала, що це була воля Божа, і не я вистрілив — вистрілив сам Господь моєю рукою.

— З мого арбалета, — додав Тібальд.

— Справді так, — підтвердив Ґотьє.

— Та ну! — вражено вигукнула Марґарита. — Це ти дав йому зброю, Тібальде?

Поки вони йшли до будинку, Тібальд у кількох словах розповів їй, як завдяки своєму падінню на полюванні він урятував Ґотьє від розбійників.

— Отакої! — задумливо промовила Марґарита. — Як незбагненно переплітаються долі людські.

— На все воля Провидіння Господнього, — повчально мовив Ґотьє з виглядом людини, посвяченої в найглибші таємниці світобудови.

— У тебе вже хтось гостює? — запитала Марґарита, помітивши в стайні коней.

Лісник занепокоївся:

— Ну… Загалом так, пані. Один пан з дружиною. Вони скупалися в струмку, повечеряли і нещодавно пішли спати. До відома вашої світлості, на другому поверсі є кілька панських спалень, і якщо ви з монсеньйором ґрафом захочете відпочити…

— Дякую, люб’язний Ґотьє, так ми і зробимо. І повечеряємо також. Сподіваюся, в тебе знайдеться, що попоїсти?

— О так, пані. Звичайно, знайдеться. Навіть пара пляшок доброго вина ще…

— Стривай-но! — урвала його Марґарита. — Але коней у тебе цілий табун. Звідки ж взялися інші?

— Це інші панове їх залишили, — в замішанні відповів лісник. — Вони зоставили на мене своїх коней, а самі подалися до лісу. Лише один пан з дружиною…

— А хто вони, власне, такі, цей пан з дружиною?

— Не знаю, ваша світлосте. Я не втручаюся в чужі справи. Очевидячки, вони гості моєї пані — як і ви, мабуть… Ну, і ще за вечерею вони називали одно одного Сімоном — це пана, і Аделею — це пані.