Розділ «37»

Змія Пилипові зраділа. Звивалася навколо нього, ледь не цілувала.

— Вона мене теж любить, — чомусь захотілося сказати Стійкій.

— Бачу!.. Але ж ви, пані Бориславо, підпільниця!.. — раптом вигукнув Пилип. — Вдаєте таку наївну незнайку, а Зоя сита!.. Ви її годували!.. Молодець!..

— Ні, не годувала.

— Але ж я бачу!..

— Зоя від мене втекла... А потім прийшла... На ній була кров... Певно, тоді й поїла...

— Цікаво... Змії, як правило, не втікають... А коли втікають — не повертаються... Де це було?..

— Біля собору Юра... Я навіть не встигла кліпнути, як вона опинилася в траві. Повернулася змія на те саме місце десь за годину...

— Ось тепер я переконаний на всі тисячу, що красуня вас полюбила.... Я ж кажу — ви неймовірна жінка...

— Знаєте, правду кажучи, я не про таку любов усе життя мріяла... — вирвалось у Борислави. Вона на мить зніяковіла від сказаного. — Піду приберу зі столу. — Вона хотіла втекти від мимовільного одкровення.

— Я допоможу. Зої харч нині не потрібен...

Борислава обернулася.

— Але миші мені в хаті теж не потрібні.

— Я заберу, — заспокоїв господиню гість.

Зайшли у вітальню. Футбол уже закінчився. Хто там виграв, хай тішиться... На екрані з'явився мер Юрій Змієборець. Борислава незворушно витріщалась на мера. Той анонсував велику подію! Пилип їй не заважав, бо теж не скучав — сам прилип до екрана. А коли почалась реклама, господиня виглядала помолоділою на десяток років.

— У мене є шампанське! — раптом запропонувала Стійка.

— А у мене — горілка... — признався Пилип.

— Тоді на доріжку?

— Якщо ваша ласка...

Випили. Стало веселіше. Почали згадувати молодість. Потім ділилися досвідом. Дійшло до мрій... А згодом Пилип поклав свою пухкеньку долоню на худу венозну Бориславину. Від нього йшло неймовірне тепло. Жінка руки не відсмикнула. Чоловік посмілішав.