Розділ «37»

— Навіщо для когось? Для себе ходіть.

— Для себе нецікаво... Ось для вас ходив би... Але хіба така вишукана пані зверне увагу на підстаркуватого товстуна, що торгує гаддям?..

— Подумаю... — механічно відповіла Борислава і запросила гостя у вітальню. — Присідайте і чекайте, — скомандувала. — На чай...

— Каву, — уточнив Пилип піднесеним угору вказівним пальцем з нестриженим нігтем.

Розмова не клеїлась. Поки сьорбали каву із сухим, як сама господиня, печивом «Марія», то якось мовчанка виправдовувалась, а коли допили, Борислава ввімкнула телевізора.

— Я, крім новин, нічого не дивлюся... — мовив Пилип. — Шкода часу...

Борислава знайшла новини.

— Я теж... Але, мені здається, справжні чоловіки мають ще дивитися футбол... — роздумувала вона.

— Ви любите футбол?..

— Ненавиджу! Але чоловіки мають любити. Тоді в хаті пахне по-справжньому... Знаю по знайомих...

— Тоді я буду дивитися... Там бігали, я бачив, коли ви клацали пультом...

І Стійка собі на диво та задоволення ввімкнула футбол. Якраз «Карпати» змагалися з «Чорноморцем».

— Як ви вважаєте, що краще: гори чи море? — спитала Борислава для годиться.

— Краще погодувати Зою, думаю... — продемонстрував свою «любов» до футболу, гір та морів Пилип. — Бо за футболістів дбають гроші спонсорів, за моря і гори — туристів... А хто подумає про беззахисних змійок?..

— Гаразд. Зараз принесу її. Ідіть по мишей.

— Пані Бориславо, пані Бориславо... — у зміїного продавця була така сама інтонація, як у Стійкої, коли вона ловила викладачів, котрі підпільно відпускали студентів з пар...

— Що не так?

— Зоя — не кролик, що хрумає травичку. Та ваш білий килимок увесь вкриється червоними плямами...

— Не подумала... — чи не вперше за кількадесят років погодилася Стійка. — А як бути?

— У ванну... Але спершу наженемо Зої апетит... Ходімо...