TextBook Львівська Свобода з'явилася на п'ять років пізніше за відому американську. І на відміну від нью-йоркської, не стоїть, а сидить. Через те її ще називають лінивою.
— Привіт, Борисе. — Лев теж задер голову догори. Юнакова серйозність передалась і йому. Жартувати не хотілося. Тим паче, попри теплу ніч, тілом пронісся дрож. Над куполом будівлі завис якийсь темний клубок, з якого вперто висував свої щупальця страх, намагаючись зачепитися за смолоскипа... Але страхові не вдавалося — Свободу наче хто охороняв...
— Люба розповіла, що в музеї бродить привид свободи... — мовив Борис.
— Звідки вона знає?
— Не сказала. Але я дещо сам додумав. — Вундеркінд сполохав проспект текстом, якого звечора видобув із фотографії полудневого крісла дракона:
«Коли зберуться всі часи в один,
З меча і списа леву кам'яному
Зі смолоскипа згаслого свободу
Здобуде привид, що гріхи спалив...»
— Про часи зрозуміло, — міркував вундеркінд, — в обох посланнях рядок однаковий, значить, і час. Ми, сподіваюся, дату вирахували правильно. Тепер що далі напрошується?.. — Юнак замислився.
— «З меча і списа леву кам'яному», — повторив мимоволі Безрукий.
— Якщо з меча — отже, меча Арея... Списа — певно, Юрія Змієборця... Тобто й Арей, і Юрій дуже добре вписуються у рядок... А ось із третім і четвертим рядками складніше...
— Якщо Люба має рацію, то не хто інший, як привид Свободи, має врятувати душу Львова. Тобто подарувати йому свободу! — кинув здогад Безрукий.
— Я теж так думаю, — погодився вундеркінд. — Але чому із смолоскипа згаслого?.. Не розумію...
— Бо не було в нас ще свободи! — випалив Лев. — Народ тільки-тільки піднявся, щоб її здобути!
— Глибоко копаєте, Леве Львовичу. Народ великий, а ми тільки у Львові. І на кону лише душа міста, а не цілого народу.
— Звідки ти знаєш? — не здавався Лев. — Може, це остання рятівна душа, яка в цього народу залишилася? І можливо, від неї має розпочатися справжнє відродження?
— Що буде потім — і проблема ця буде потім. Питання зараз: який привид і як може врятувати душу міста?
— Стривай! — Лев почухав потилицю. — А ти знаєш, що у вісімдесятих роках, у вісімдесят другому, здається, оцей смолоскип, що тримає наша статуя Свободи, відвалився і вбив жінку? Туристку з Риги?
— О Боже! — вигукнув вундеркінд. — Стає тепліше. Можна припустити, що тому «зі смолоскипа згаслого...» — раз він уже відвалювався...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мер сидить на смерті» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „35“ на сторінці 2. Приємного читання.