TextBook Лев спішив до схвильованого вундеркінда, тому ввічливо здався. І ще тому, що доводити щось Стійкій — марно колошкати собі нерви.
— Вибачте, будь ласка. Більше такого неподобства не повториться.
— А що ви там побачили? — запитала розтоплена покірністю Безрукого Стійка.
— Експонати, — відрубав Лев.
Борислава Болеславівна, як метикувата жінка, збагнула, що розмови не вийде, тому демонстративно грюкнула дверима. Сподіваючись, що посіє в Безрукому зерня винуватості. А доцентові була по цимбалах її демонстративність. Він нашвидкуруч зібрав свої інститутські манатки і помчав до оперного, де його чекало юне світило української науки.
Борис переступав з ноги на ногу, ніби йому приперло в туалет.
— Хочеш «а-а»? — Безрукий поплескав хлопця по плечу. Звертався до нього, як до маленької Ганнусі. — Можу організувати.
— Мені не до жартів, Леве Львовичу!
— Тоді я тебе пригощу обідом, ти подобрішаєш, і я тебе спокійно вислухаю.
Вундеркінд, як не дивно, апетиту не мав. Хоча уплів декілька страв до крихти, ще й хлібом вилизав тарілки.
— Така делікатна справа, що я не знаю, з чого почати...
— Почни спочатку, — порадив Безрукий.
— Я випадково побачив на проспекті Свободи, поблизу пам'ятника Шевченку, дівчину, що годує голубів.
— Гарна дівчина, робить добру справу.
— Вона схожа на Марі...
— Буває.
— Вона там кожного дня. Або вранці, або ввечері...
— І що?
— Леве Львовичу, ви клеїте дурня чи ви безсердечний сухар? — розчарувався вундеркінд.
І тут Безрукого осінило.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мер сидить на смерті» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „24“ на сторінці 2. Приємного читання.