Розділ ІХ

Сяк-так повитягувавши всіх на підвищення, люди стали, аби хоч трохи перевести подих.

– Усі тут, нікого не забули? – запитав Юрій людей.

– Ніби всі. Тільки щось діда Скірки не видно, – сказав хтось.

– Десь має бути тут: він цілу ніч пильнував воду, чи не прибуває.

– Певно заспав і втопився старий.

– Де його хата? – спитав Дашинич.

– Он, вода аж до даху доходить.

Кульчицький оглянувся – у одного з господарів на подвір’ї стояли поскладані дошки.

– Пливемо за дідом.

Шляхтичі збили нашвидкуруч пліт і попрямували до дідової хати, перепливши над парканом і хвірткою.

– Діду, діду! – почав кликати Юрій.

– Марна справа – дідо глухий, – пояснив радлівський хлопець, що був з ними. – Розберемо трохи даху, може, він на горищі.

Дід Скірка був чоловік старий, заслужений. У селі всі поважали його. Жив сам – діти розійшлися. Старий цілу ніч пильнував воду, а на ранок таки заснув. Добре, що здогадався ще вилізти на горище. Як прокинувся, з горища злізти вже не міг: навколо була вода. Пливти старому було годі й думати. Взагалі води боявся, аби вона не повикручувала йому старі кістки, які й так постійно нили та боліли. Так і сидів дідо на горищі, чекаючи своєї долі.

– Діду, вилазьте! – гукнув Юрій над самим вухом, і глухуватий дід лише тепер почув: через свою глухоту й не помітив, як частково розібрали його дах і підійшли до нього. На плоті бідного діда так і вивезли на сухе – ото було радості!

Юрій витер піт, поглянув на небо: саме вийшло сонце, засвітило крізь хмари. Тільки тепер Кульчицький почув, що дзвони на церкві Святої Параскеви не замовкали. Вони калатали весь цей час, били без упину.

– Правильно зробили, що у дзвони вдарили, – покликали людей на поміч. Найгірше залишатися з бідою віч-на-віч.

– Ми не тільки кликали на поміч, – пояснив старий радлівчанин. – Вода боїться дзвонів, боїться церкви. Дзвони відганяють її, вертають до русла. Зараз побачите: Дністер відступить.

І справді, воду ніби почало щось викручувати, вона їжилася від сонячних променів і поволі відступала.

– Слава Богу, ніхто не втопився, худоба ціла, – мовив хтось із радлівчан.

– Що з того: весь урожай замулило – голод буде, – говорили інші.