Розділ ІІІ. Серпень 1683 року

– У першу чергу я хочу, аби ви особисто заопікувалися моєю дружиною. Вона при надії, тому за нею потрібен догляд. Прошу, аби ви гарантували її безпеку.

Пан Юрій стояв перед графом Штаргембергом і висував свої умови.

– Якщо треба, то вона буде жити у моєму домі, їй тут буде безпечно і затишно, запевняю пана. Ще чого хочете, гер Кульчицький?

– Більше нічого. Що для мене у світі найголовніше – я сказав.

Граф був мужнім старим солдатом. Слово графа було твердішим за камінь, а норов суворішим навіть за його блакитні німецькі очі.

– Похвально. Добре, що є між нами такі люди: отже, справа наша не така вже й кепська. Обіцяю вам, що в будь-якому разі місто про вас ніколи не забуде.

– Для мене буде великою честю прислужитися Відню. А тепер прошу відпустити: якраз збираються хмари, згущаються сутінки. На зливу. У тих сутінках ми зможемо пробратися в турецький табір, а вже далі, як Господь нам допоможе, дамо собі раду. – Кульчицький мав уже свій план.

– Мусите бути пильними: важливі листи понесете. Недобре буде, якщо попадуть у руки туркам.

Цього разу відповів серб:

– Козаки кажуть: «Темна ніч – це друга козацька матір», вона нас заховає.

Штаргемберг ще раз, оцінюючи, поглянув на Кульчицького і Михайловича й подумав собі, що ці двоє знають, що роблять. Він махнув рукою, показуючи на заздалегідь приготований турецький одяг.

– Це шати турецького купця та його слуги. Хто ким буде – обирайте самі. У ковнірі зашиті листи до цісаря та Карла Лотаринзького. Та більше, ніж оцим листам, вони повірять вашому слову. Просіть їх, благайте, погрожуйте, хоч на голову станьте, але змусьте їх вдарити на турків. Кажіть, що столиця цісарська вже довго не втримається.

Він це повторював уже не раз. Два Юрії і так зрозуміли свою місію, знали, що мають казати, коли стануть перед цісарські очі.

– Авжеж, знаємо, що говорити. Найперше, ми їх будемо батькувати. Щойно зайдемо у цісарське шатро, відразу батьком і накриємо. А потім і цісарську матір згадати треба. Тоді вони, може, й підуть на поміч Відню, а не будуть телитися. Без батька і матері їхньої тут ніяк.

На щастя, ті слова Михайлович сказав, коли вони вже вийшли із графських покоїв: від гарячого балканця можна було сподіватися всього.

– Припни язика, все-таки про вінценосних осіб говориш. І перестань перекручувати козацькі приповідки.

– А я більше не перекручую.

– Ні, перекручуєш. Ти казав біля графа, що ніч – це друга козацька матір. А слід говорити просто: «Ніч – козацька мати». Я буду купцем, а ти – слугою.

– Чого це я – слугою?