Розділ ХІІ

Коли вже зовсім стемніло, Юрій залишив Ручку зі Сметанкою на майдані, а сам пішов до куреня: за весь день роботи треба було відпочити. А ще подумати. Те, що замислив кошовий отаман, йому зовсім не подобалося, тож із цим треба було щось робити, знайти Брюховецькому якусь противагу. Хто на Січі користувався таким самим авторитетом? Хіба що Сірко. Цьому чоловікові уже доводилося кошевствувати над запорожцями, однак, на відміну від Брюховецького, він до влади не рвався і «мастити медком» не вмів. Норов його був суворим, як колись у Сагайдачного, а запорожці, часом аж занадто вільні люди, із цим не завжди готові були миритися.

За цими думками Кульчицький не відразу зауважив, що йому навперейми іде якийсь широкоплечий козарлюга. Крізь темряву впізнав – це був Петро Воротило, товариш і охоронець кошового Брюховецького. Юрій зупинився, Петро також став.

– Ти, певно, по мою душу, – криво посміхнувся Кульчицький.

– Вгадав. Ходи зі мною, пане Юрку.

– А чому «пане», а не «брате»? – запитав, крокуючи уже слідом за Петром.

– А шляхтичі мене ніколи своїм братом не кликали, а лише бидлом або псячою кров’ю. А я їх за те на деревах розвішував, – була відповідь.

– А що, мене теж повісиш?

– Здався ти мені… Кошовий з тобою поговорити хоче.

– Тоді чого тебе послав, а не свого джуру?

– Бо ти занадто розумний. А ще – язикатий.

– Значить, – вдавано зітхнув Юрій, – таки повішають.

Воротило озирнувся, ковзнувши по Кульчицькому поглядом.

– Ти ще нічого не знаєш, а вже «Алілуя» заспівав.

Петро і справді привів Кульчицького до куреня, в котрому жив кошовий. Всередину не заходили – Брюховецький вийшов до них: напевно чекав.

– Ось, привів, – мовив Петро. – Ти хотів із ним поговорити.

Брюховецький поглянув на Юрія зверху вниз, скривився.

– А що мені з ним говорити? Ліпше ти, брате, побалакай. Хіба ж не бачиш – це шпигун польський.

– Що? – лише встиг вимовити Кульчицький, як тут же отримав потужний удар кулаком просто в дих.

– Може, й таке: якийсь він дивний, не наш, – почув уже Кульчицький Воротилове крізь їдкий туман болю і забуття. – Нічого, зараз притиснемо – все розкаже.