Розділ ІІ. Серпень 1683 року

Лицар з Кульчиць

Страхи віденців не були марними: турки таки прийшли під стіни їхньої столиці. Надії на те, що все минеться, що прийдуть союзні війська і не допустять до міста полчища Магометові, не справдилися. Цісар зі своїм двором покинув столицю, залишивши її на кількатисячне військо графа Штаргемберга. Відень тримав оборону від 14 липня вже майже цілий місяць.

Із самого початку турки взяли місто у щільне кільце, зайнявши передмістя. Леопольдштадт протримався три доби. 17 липня вночі турки таки вдерлися туди, відрізавши Відень від Дунаю.

Почалася облога. Мусульмани не змогли здобути самого міста: мури були надто високі, та й оборонці добре огризалися. Великий візир Кара-Мустафа, що очолював майже двохсоттисячне турецьке військо, вирішив перемогти віденців голодом, хворобами, безкінечним бомбардуванням.

У Відні зібралися тисячі людей зі всіх околиць, що шукали тут захисту від ворогів. Із кожним днем ситуація в місті ставала дедалі гіршою. Свої чорні, лиховісні пазурі почала запускати пошесть червінки та голод. Люди слабли й гинули; місто горіло. Поволі згасала надія на порятунок.

Незважаючи на все, Відень тримався. Граф Штаргемберг намовляв людей не здаватися, не вірити туркам. Він навіть видав прокламацію, де нагадав віденцям про подвиг їхніх прадідів. Тоді, у 1529 році, місто успішно відбилося від полчищ турецького султана Сулеймана. Граф обіцяв, що скоро прийде підмога, а сам посилав одного за одним посланців до цісаря, проте жодному з них не вдалося дійти: турки всіх ловили й нещадно карали на очах у оборонців.

У повітрі пахло страхом, пригніченням, однак іще не безнадією. Мешканці з дня на день чекали повернення цісаря разом із польським королем, однак дні минали, а підкріплення все не було.

Юрій по сорочці одягнув легку кольчугу: не захистить від кулі чи стріли, зате від неприємного порізу кинджалом чи ятаганом буде саме враз. Поверх накинув простору свитку, підперезався туго поясом. У шароварах і тій свитці був більше схожий на турка, ніж на європейця. Одягався зручно, аби в бою одяг не сковував рухів. Зі зброї узяв рушницю, два пістолі, шаблю та кривий турецький кинджал.

Саме світало. Літо цього року видалося спекотне. Кульчицький ішов до валів, вдихаючи свіже ранкове повітря. Небо було чисте й безкрає, таке лагідне, привітне, тихе. Сонце, що вставало, дивилося навколо примруженими очима. Ранкова свіжість відступала від його теплого погляду і ховалася у повноводий Дунай. Дарма було сподіватися хоч на маленьку хмаринку, що заступить сьогодні землю від палючих променів: від спеки не можна буде сховатися навіть у затінку; день справді буде жарким.

Юрій на мурі швидко відшукав очима Франка та Михайловича й пішов просто до них. Зверху кинув оком на турецький табір: кара Божа. Ніби хмара, що мала б сидіти на небі та затуляти гаряче сонце, раптом впала на землю перед міськими стінами. Всюди, куди не кинь оком на північ чи на захід, – турецькі намети. Нема їм ні початку, ні кінця-краю. І тільки зі сходу широко розливався Дунай, і то його заполонили турецькі баржі із провіантом для армії. Мухамед IV зібрав цю силу із цілої землі своєї неосяжної, кинув правовірних проти християн, аби показати свою безмежну могутність. Вів це страшне військо під зеленим прапором пророка великий візир Кара-Мустафа.

Юрко достоту не знав, яка кішка перебігла поміж німцями і турками: одні говорили, що то французи намовили султана, інші твердили, що це через поляків. У султана давня війна з Ляхистаном, а цісар і польський король – союзники, тому турки найперше вирішили вдарити на Відень. Треті вбачали у цьому поході інтриги угорців. Чи так чи сяк, а Мухамед вирішив покласти свою велику руку на Східну Європу і не спинявся ні перед чим.

Юрій же був упевнений, що самий ласий шматок, який хоче відірвати від Ляхистану падишах, – це Україна. Або хоч частина її. Недарма минулими роками турки тричі ходили під Чигирин, але тричі козаки з московськими ратниками давали їм відсіч. Тепер султан вирішив зайти з іншого боку.

Кульчицький привітався і став на мурі поруч зі своїми товаришами. Запала мовчанка: якусь хвилю трійця друзів спостерігала за ворогом. Нарешті мовив капітан:

– Судячи із переміщення військ, турки сьогодні вдарять на нас.

На це йому ніхто не відповів, натомість запитав Кульчицький:

– Що чути про союзників?

– Збираються. Штаргемберг каже, що вони вже на підході, що король польський чекає тільки на козаків.

– Аби хоч встигнули.

Франк пішов муром, усе оглядав, перевіряв гармати. Кульчицький з Михайловичем лишилися тут разом з іншими ополченцями: це були переважно прості міщани, яких турецька загроза змусила відкласти свої справи і взятися за зброю. Їх згуртував навколо себе гер капітан, аби захистити місто, а Кульчицький з Михайловичем були одні з перших, хто підтримав його.

Трохи далі стояли рейтари із рушницями та палашами, одягнені у залізні шоломи і нагрудники, а ще далі – піхота: граф Штаргемберг кинув усі можливі сили на захист цих мурів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лицар з Кульчиць» автора Яріш Я.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ ІІ. Серпень 1683 року“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи