Розділ ІV

На Святвечірньому небі зійшла вже не одна зірка. Висипалися вони цілими плеядами: посміхалися людям, вінчуючи радістю та веселістю. У хаті вже, напевно, вечеряють. Он через віконце видно вогник свічки на столі.

Рипаючи по снігу чобітьми, Юрій ішов до дверей. Якраз переступив перелаз, а вони раптом відчинилися і з них вийшла мати.

– Юрцю, синочку, ти приїхав! – сплеснула вона руками і кинулася до сина в обійми.

За всі ті роки в хаті нічого не змінилося, навіть та сама підкова була прибита до порога. Сіни, завішані різним маминим приладдям: терлиці, прялки, мотовила… У кутку стояли жорна і ступа. Юрій мимоволі задивився, стоячи на порозі: ніби ніколи й не покидав рідної хати.

– Ну, що ж ти став, сину, заходь до хати. Заходь!

Двері ліворуч вели в комору. Там, крім батькових інструментів, тримали зерно в плетінках, а ще у трьох куфрах лежало полотно сестрам на придане. Юрій повернув праворуч і, відчинивши двері, зайшов до світлиці.

Тут світився каганець, освітлюючи хату. Батько та швагри сиділи під головною стіною, що була вся обвішана іконами. Молодші брати розмістилися на бамбетлі. Сестри поралися біля печі, носили із мисника тарелі й полумиски.

– Христос рождається, – тихо привітався Юрій.

Усі раптом застигли, дивлячись на дивного гостя. За якусь мить батько видихнув:

– Сину?!

– Юрку! – зірвалися із бамбетля брати.

– Юрчику! – кинулися в обійми сестри.

Родина саме збиралася за святвечірнім столом, так що Юрко нагодився саме вчасно. Його зустріли радісно, як найдорожчого гостя. Брати й сестри обіймали, цілували, зняли шапку, кожух, запросили до столу. Далі привітався із татом, потиснув його завжди теплу, широку долоню, обійнялися.

– Добре, сину, що приїхав. Мама цілий день тебе виглядала, ніби чула. Ух, як змужнів, добрий шляхтич! Козак! Тепер ми уже всі зібралися, тож сідаймо до столу, дорогá родино.

Батько вніс до хати околіт житньої соломи – «бабу», а з вівса в’язаний сніп – «діда», «дідуха». А ще невеликий оберемок сіна – «сінце». Сказав:

– Помагай, Біг, на щасті, на здоров’ї на той Святий вечір.

– Бодай здоров, бодай здоров, бодай здоров, – відповіла мама.

«Бабу» розстелили на долівці – діти почали лазити по ній і шукати горіхи, які поховав там їхній дід. При цьому вони мукали, кокали, іржали та відтворювали по-смішному, по-дитячому інші звуки домашньої живності, аби в цьому році добре велося господарство.

Зазвичай Шелестовичі, як і інші шляхтичі, споживали їжу на «стільці». Однак сьогодні, при святі, святковим вишитим обрусом застелили скриню, поклавши під обрус сіно. «Діда» розмістили у правому куті. Мати разом із сестрами наклала на скриню-стіл дванадцять святвечірніх страв. Були тут кутя, голубці, пироги, гриби, часник, риба, капуста, пампухи; олія до всіх страв була з льону або конопель. Пили узвар.