Розділ 45

— Ескаларе! — налякано вигукнув я. — Обережно!

— Не хвилюйся, друже! — крикнув маг, перетворивши паличку на палаючий щит.

Стріли-вогні згорали в повітрі, не долітаючи до цілі. Та все ж одна, шалена, влучила в плече Ескалара. Маг заволав від болю, але не випустив щит. І вже наступної миті, зібравши сили, різко випрямився.

Громом та блискавками клекотіла чорна хмара в руках Ескалара. Маг з останніх сил направив її на коротуна, та вже назустріч йому летіла темно-синя палаюча комета. Я злякався, коли побачив, як Ескалар сповзає по стіні. Здається, останні сили покидали товариша. Хмара і комета зіштовхнулись і, зависнувши в повітрі, перетворилися на єдиний синьо-жовтий клубок. Я чітко бачив, як в смертельній сутичці зійшлися золотавий барус і темно-синій однорогий лах. Силуети тварин швидко танули. Залишався лише колір. Ескалар втрачав сили, і жовтого в кулі ставало все менше. Сфера стрімко перетворювалась на чорно-синю і блискавкою полетіла в Ескалара. Не роздумуючи, я кинувся, затуляючи непритомного мага від неминучої смерті.

За мить мене огорнув чорний, мов сажа, вогонь. Я не відчував ні болю, ні страху. Десь далеко долинав гидкий сміх Куріма. Але темна куля, проковтнувши мене, несподівано виплюнула і, наче гумова, відбилась від тіла, з шаленою швидкістю полетіла у свого господаря. Я встиг лише побачити здивовані очі коротуна, від якого за мить залишилась тільки купка попелу.

Серце гучно калатало, здавалось, ще трохи і розірветься. Але холодна рука Ескалара, що втомлено опустилась на плече, привела до тями.

— Я все бачив, друже, якби не ти… — Ескалар розчулено недоговорив.

— Це не я… — спантеличено мовив, не зводячи погляду з купки попелу.

— Сфера розчинилась у тобі, Айхо, не завдавши шкоди. Навпаки з більшою силою полетіла у Куріма. Я одразу згадав випадок на піратському березі, коли ти знищив чарівну паличку. Як і зараз, ти запевняв, що це не твоїх рук справа. Айхо, друже мій, тепер немає сумнівів! Ти, як дзеркало, відбиваєш магічні сили, не піддаєшся чарам! Ти — Обраний!

Я наче й слухав Ескалара, але не чув… Нажахані очі прикипіли до одинокої купки попелу, яку безжально роздмухувало вітром, що влетів до кімнати через зруйноване вікно. Невже це я зробив таке з Курімом??