Розділ «4»

Марк зітхнув і пригадав дідові слова: «…ти ж розумієш, це збіг». Певна річ, збіг! Тоха нахилився, щоб зав’язати шнурівку, а потім чи то якийсь клапан усередині нього закрився, чи то якийсь запобіжник не спрацював, і хлопець ґиґнув. Присів і сконав. Отак просто. А Марк випадково опинився поряд. Але багато хто так не вважав, особливо тепер, після самогубства Гришиної. Батьки Шпакевича дали дозвіл на розтин синового тіла, та, попри те що минув уже тиждень, причину смерті досі не з’ясували. Тоха був здоровий як віл, не курив, не зловживав алкоголем, ні на що не скаржився, не мав проблем із серцем, узагалі майже не хворів, тієї середи ні з ким не сварився та не нервував. Ніхто не розумів, що мало трапитися, щоб отак по-брутальному швидко спровадити його на той світ.

Марк кинув тоскний погляд на будівлю школи за спиною. Півроку його не помічали, і це дошкуляло, тепер усе склалося навпаки, проте від цього тільки погіршало.

Учора було трохи легше. Кілька разів із задніх парт долітало притишене «Малюк Мордор». Однак учора подробиці того, що відбулося з Юлею Гришиною, знали лише Маркові однокласники, ну, максимум — кілька учнів із 8-Б. Зате ввечері й уночі, поки хлопець лежав, заплющивши очі, і пригадував борсука з паруючими нутрощами, учні переписувалися, ділилися припущеннями — інформація ширилася мережею немов пожежа сухим степом, — і сьогодні про нього говорила вся школа. Кожен, хто ступав на шкільний ґанок, не міг відвести від Марка очей, так наче того було відлито із золота, і водночас старанно обходив хлопця, так ніби він міг ужалити поглядом.

Марк опустив очі на білі носаки кедів «Converse». Пальці на ногах задубіли так, що він їх уже не відчував. А потім гірко посміхнувся. Це ж треба: двоє людей мусило вмерти, щоб він став знаменитістю.