Розділ «49»

— Так. У тебе є в чому забирати? Якщо нема, у нас є спеціальні прогулянкові сфери.

— Це не годиться? — Марк показав їй літрову банку в пакеті.

Дівчина всміхнулася.

— Годиться. Я накидаю туди стружки. Вибирай.

Марк присів навпочіпки перед кліткою, всередині якої діловито вовтузилися з десяток різномастих хом’яків. Частина порпалася в жовтуватій стружці, частина, збившись у тугий клубок, спала в дальньому правому куті клітки. Хлопець вибрав у тій кучугурі одного з найбільших.

— Ось цього, будь ласка. — Він тицьнув у бокастого сірого джунгарика з чорною смужкою вздовж хребта.

— Упевнений? — уточнила дівчина. — Цей дорослий.

Марк зиркнув на неї з-під пов’язки.

— Ну, він же проживе кілька днів?

Дівчина вирячилася на нього.

— А він тобі нащо?

Хлопчак потупив погляд і невпевнено промимрив:

— Просто хочу хом’яка…

Дівчина насупилася та замовкла. Подумала, що не поставила б і гривні на те, що гризун доживе до наступного ранку, проте зрештою вирішила, що то не її справа. Магазин і так ледве животіє, а від виторгу залежить її платня. Зітхнувши, вона розштовхала кучугуру із сонних звіряток і дістала хом’яка, якого вибрав хлопець із пов’язкою. У ящику, що стояв під кліткою, набрала пригорщу запашної стружки і вкинула до Маркової банки. Потім обережно впустила досередини хом’яка.

— Маєш для нього клітку чи акваріум?

— Е… Я планував якийсь час тримати його в трилітровій банці. Це нормально?

Дівчина здвигнула бровами.

— Ну, це не дуже добре, йому буде тіснувато, але якщо на кілька днів, то можна. — Вона кивнула в бік вітрини, заставленої коробками з кормом. — Корм є?

Марк простежив за її поглядом і сказав:

— Дайте щось, щоб вистачило на кілька днів.