Розділ «45»

— Зможеш іти, малий? — недоладно-підбадьорливим тоном запитав Адріан.

— Я не бачу, — прохрипів Марк. Він мав жалюгідний вигляд, із рота за кожним видихом вилітали прозорі цівки слини, вкриті кров’ю руки жахливо тремтіли. — Правим оком не бачу.

Соня стиснула губи так, що вони посіріли, потім заціпилась, ніби збираючись із силами, і впихнула Маркові в долоню хусточку.

— Приклади до голови. Пішли. Ми тобі допоможемо.

Підтримуючи хлопчака з обох боків, вони вивели його зі школи й подалися вгору по Пушкіна. Дорога до багатоповерхівки на Квітки-Основ’яненка зайняла п’ять хвилин. Адріан разом із Сонею вступив до ліфта й нікуди не йшов, стояв на порозі Маркової квартири, поки дівчина передавала Марка його дідові. Арсен не став здіймати недоречного галасу, запитав лише, що сталося, зосереджено вислухав незграбну Сонину відповідь, потім подякував їм обом і зачинив двері.

За дві хвилини, на ходу застібаючи ремінь безпеки, старий моряк виводив свій «Lanos» із підземного гаража. Марк із притиснутим до правого ока великим шматком вати напівлежав на сидінні праворуч від діда.