Розділ «42»

Марк не мав наміру відповідати, проте з вуст зірвалося тихе:

— Ні.

Лямчик широко всміхнувся.

— От бачиш! Ми просто звалимо на урок раніше. Із класу однаково ніхто не підготувався.

Марк опустив голову: «Я підготувався».

— То як? Ти з нами?

Божко поклав руку на Маркове плече, легенько поплескав нижчого за себе хлопчака.

— Усі вже погодилися, — то була неправда: ніхто з дівчат не погоджувався, з ними ще навіть не говорили, та Божко на це не зважав.

Марк, потупившись, міркував. Він уявив, як приходить додому, приносить виготовлений Арсеном круг і у відповідь на дідове запитання говорить, що нічого нікому не показував, бо хлопці вирішили прогуляти урок і він до них приєднався. Марк раптом збагнув, як він їх ненавидить. Якого біса він мусить засмучувати діда, який стільки часу вгатив на ту установку? Борючись із панікою, що кислотою пропалювала живіт, хлопчак підняв голову та насилу витиснув із себе:

— Я не піду.

Олег Божко неправильно зрозумів його слова й зраділо висолопив язика.

— Хе-е, свій чувак!

Марк знову подумав про собак і вивільнив плече з-під його руки.

— Я сказав, що не піду з вами.

— Не гони! — скривився Божко.

До Лямчика та Божка проштовхався Мрозович.

— Сука, який же він кончений!

— Що ти сказав? — перепитав у Марка Єгор.

Мрозович не вгавав.

— Урод, бля!