Розділ «17»

— Що?

— А паралельні світи існують?

Арсен поводив кістлявими, з ледь припухлими від артриту пальцями по потилиці.

— Це абстрактне запитання. Спершу треба з’ясувати, що ми називаємо паралельним світом. Що робить такий світ інакшим і відрізняє від нашого?

Марк насупився.

— Ну, не знаю, наприклад… — затнувся хлопець, здивовано виявивши, що не має уявлення, чим із точки зору науки паралельна реальність повинна відрізнятися від непаралельної.

— Світ, у якому діють інші фізичні закони? — припустив Арсен.

— Можливо.

— Приховані просторові виміри?

Марк двічі поспіль смикнув плечима.

— Не знаю, діду.

— Ти, мабуть, уявляєш паралельні світи подібними до нашого, проте трохи інакшими. У якомусь замість 15-ї школи ти ходиш, наприклад, до 12-ї, в іншому — замість телескопа ми подарували тобі на день народження велосипед. Так?

— Десь так, — погодився Марк.

— Навряд чи такі світи існують. Особисто я в це не вірю. Не тому, що це безглуздо (є теорії, в яких ідеться про існування таких світів), а тому, що немає навіть гіпотетичної можливості підтвердити чи спростувати їхнє існування. Тобто розмови про них — марнування часу. Я би швидше повірив у паралельні виміри, в те, що простір довкола нас не три-, а чотиривимірний, а то й із ще більшою розмірністю, а ми з якоїсь причини не взаємодіємо з цими вимірами. Бо якщо такі виміри існують і всередині них щось є, ми могли б це з’ясувати.

Марк нашорошив вуха.

— Як?

Арсен нахилився до столу, попорпався в шухляді, витягнув блокнот і вирвав із нього аркуш.

— Подай мені яблуко, — тицьнув на червоне яблуко на підвіконні біля Марка. — Тепер дивись: уяви, що ми з тобою двовимірні істоти й живемо у двовимірному просторі. Ось тут. — Він показав онукові аркуш, тримаючи його горизонтально. — Усі процеси нашого світу розгортаються в межах цього аркуша: у нас є лише ліворуч-праворуч, вперед-назад, але немає вгору-вниз, тобто ми не маємо жодного уявлення про тривимірну реальність навколо нас. Тепер візьмемо яблуко з тривимірного світу. — Вільною рукою Арсен підняв фрукт до аркуша, поставив навпроти. — Припустимо, 3D-яблуко вільно протинає наш двовимірний простір. — Він поводив яблуком угору-вниз поруч із аркушем, показуючи, як воно могло би проходити крізь нього. — Подумай і скажи: що під час руху яблука крізь блокнотний аркуш бачитимуть мешканці аркуша?

— Кружечок, — відповів Марк. — Вони бачитимуть зріз!

— Так. Але не простий кружечок. Для мешканців двовимірного світу яблуко матиме вигляд плоского об’єкта приблизно круглої форми, який, по-перше, виник із нізвідки, а по-друге, в міру свого просування крізь папірець спочатку більшатиме, розростатиметься, а потім зменшуватиметься, аж доки не зникне. Схопив ідею?