Розділ «16»

Ліфт зупинився на другому.

На Марковому обличчі застиг вираз обережного здивування, проте зуби стиснулися так, що відстовбурчилися вуха. Як там було? Перший — четвертий — другий — шостий — другий — восьмий — другий… Усе збігалося.

Соня?

Невже вона?

Звісно, вона, він уже не сумнівався. Важливим було інше:

— Що вона робить? — прошепотів хлопець. — Що намагається зробити?

Двері ліфта зачинилися, і кабіна посунула вгору. Марк не відривав погляду від табло.

2… 3… 4…

Перший — четвертий — другий — шостий — другий — восьмий — другий… Що далі? У свідомості поступово зринало поплямоване тінню напружене обличчя Соні, обдерті стіни першого поверху, приглушений шум сплячого міста, що протискався крізь двері під’їзду. Хлопцеві не доводилось напружуватися, щоб відтворити це в пам’яті.

— Вона їде на десятий…

Марк сходами рвонув нагору. Незашнуровані кеди ляскали по п’ятах, як шльопки.

Вибігши на десятий поверх, хлопець загальмував перед ліфтом і прикипів очима до табло над двостулковими дверима. Цифра сім змінилася вісімкою. Марк зиркнув на кнопку виклику ліворуч від дверей — вона непідсвічена, тобто ліфт ніхто не викликав, і кабіна не може бути порожньою, — а тоді дещо пригадав.

(ти маєш бути сам, це обов’язково)

(якщо наткнешся на когось із мешканців, нічого не вийде)

Щось наче штурхнуло його зсередини, і Марк вискочив на сходи до горища. Сховався за рогом, притулившись спиною до стіни.

За мить ліфт зупинився та двері, поскрипуючи, роз’їхалися.

Марк затамував подих. Почув тихе «клац» від натиску на кнопку, потім почекав, доки двері зачиняться, і зіскочив назад на майданчик. Кабіна опускалася та приблизно через десять секунд зупинилася на п’ятому поверсі.

Запанувала така тиша, що Марк чув ошаліле вистукування власного серця.

(на п’ятому на тебе чекатиме істота)

Останні сумніви розвіялися: в кабіні була Соня, і зараз вона… вона що?