Розділ «11»

то вислизни так, щоб не почули!

Марк 02:45

куди ми підемо?

Соня 02:45

не бійся, ми не будемо виходити з під’їзду

Марк прикинув, чи зможе вийти з квартири, не розбудивши батьків. Це не здавалось аж такою проблемою. Проблема полягала в іншому. Вроджена обережність укупі із прищепленою Арсеном передбачливістю підказували, що тато чи мама можуть будь-якої миті прокинутися — наприклад, щоби сходити до туалету — й мимохідь зазирнути до його кімнати. Що тоді? Що він говоритиме, коли повернеться? «Тату, мамо, ми із Сонею мандрували паралельними світами»?

Планшет клацнув, сповіщаючи про надходження чергового повідомлення.

Соня 02:46

чого замовк?

Марк кілька секунд, не кліпаючи, витріщався на екран. Зрештою тепло, що лоскотало нутрощі, переважило.

Марк 02:46

ти ненормальна

але добре

я виходжу

Соня 02:46

ок, зустрічаємося біля ліфта на першому поверсі

Соня 02:47

і тільки спробуй не прийти!

Хлопець нечутно надягнув футболку, вскочив у джинси, вимкнув планшет. Кілька секунд постояв перед кімнатними дверима — згадав про мобілку, озирнувся, але, поміркувавши, вирішив не брати її із собою, — після чого обережно прочинив двері. Клацання ручки у в’язкій тиші квартири пролунало пістолетним пострілом. Марк затамував подих і на кілька секунд заплющив очі, відчуваючи, як у грудях неспокійно перекидається серце. Спливло півхвилини — жодного звуку. Він розплющив очі та навпомацки підкрався до батьківської спальні. Двері було зачинено. Марк притулив до дерев’яної поверхні вухо, почув ритмічне Вікторове сопіння та заспокоївся. Сплять. Потому розвернувся та навшпиньки рушив до виходу з квартири. Приблизно посередині вітальні, коли до вхідних дверей залишалося п’ять кроків, Марк почув, як у під’їзді запрацював ліфт. Серце спочатку підскочило до горла, а спина між лопатками й долоні вкрилися сиротами — якого лисого Соня поїхала ліфтом?! — але за мить Марку стало соромно. То й що, що поїхала? Ніхто не зривається глупої ночі просто тому, що хтось у будинку скористався ліфтом.