Розділ «14»

— А де сало?

Що? Соня збожеволіла, чи в мене слухові галюцинації?

— Чого тобі треба?!

— Хіба я не чітко запитала? Де в тебе сало?

— У морозильнику подивися. Тільки воно десь у самім низу. Його в нас ніхто не любить.

У трубці почулися короткі гудки.

Ну, навіщо Соні сало? Може, вона якусь нову маску вирішила спробувати? З наперченим салом? Та нехай користується на здоров'я. Усе одно продукт пропадає.

Знову телефон:

— Яєць у цьому домі, звичайно, нема?

— Ой! Я забула купити. Точно нема.

— А ти ще пам'ятаєш, що в тебе дівчина Соня в гостях? А гостей хоча б раз на день годувати слід.

— Сонечко, зараз я забіжу в магазин і принесу. Я тут недалеко від дому.

— Давай.

Справді, подруга приїхала в гості, а я тримаю її на голодному пайку. Перерахувала гроші, що залишилися, і вирішила: гуляти — то гуляти! Грошей мені вистачало рівно на один похід у магазин. Але Олексій Никифорович обіцяв премію. Отже, не думатимемо про завтрашній день.

У кишені залишилося п'ять копійок, зате обмінний процес гроші-товар відбувся чудово. В обох руках було два повні пакети. Тепер Соня точно не зможе дорікнути мені за негостинність.

Біля під'їзду нашого будинку зібралося три бабусі. Вони дружно підняли голови догори й спостерігали за вікном на третьому поверсі, з якого клубочився дим.

— Це, мабуть, пожежа. Га, Семенівно? Чи, може, хто квартиру від молі провітрює? — сказала одна.

— Кажу тобі, Дусю, треба викликати пожежників. Точно, щось жевріє. Чуєш, і голос із вікна — лаються. Може, вони там п'яні?

Розмова в такому дусі тривала, а я, перестрибуючи через сходинки, побігла до квартири. Дим валував із вікна моєї кухні.

Розпашіла Соня зустріла мене на порозі.