Розділ «14»

Істерика в жінки не припинялася, і треба було її заспокоювати. Не роздумуючи, я набрала в склянку води й хлюпнула їй у обличчя. Жорстоко? Некоректно? Брутально? Але дієво! Жінка трохи отямилася й поступово перестала ридати. Вона кинулася до телефону та почала швидко набирати номер.

— Сашко? Якщо тебе за десять хвилин не буде вдома, я тебе, гада, своїми руками придушу! Я сказала, негайно. Не хвилює твоя робота! Ти зрозумів мене?! — кинувши трубку, вона повернулася до мене.

— Ти уявляєш, яка сволота! А я раділа. У відрядження поїде, більше грошей заробить. Він мене завжди цим і заспокоював, мовляв, для сім'ї стараюся, а так не хочеться вас із дочкою залишати. А сам, дивися… Самець проклятий. Ні, подумати тільки! Яка я була дурна! А недавно заявляє: «Пішли купимо мені плавки, бо набридло в цих сімейних трусах. Хочу тобі подобатися». Мені? А я вибирала, підбирала! Які дорожчі, гарніші. Ой, думаю, який чоловік турботливий, як він мене любить. Ух! Зараз ми йому влаштуємо допит! Виходить, він на дві родини живе! Падишахом себе уявив! Гарем вирішив собі влаштувати? Зараз я йому влаштую!

Чоловік був точний, мов годинник. Справді за десять хвилин він уже ввірвався в квартиру. Чи то летів, чи біг, але вигляд у нього був не найкращий.

— Прискакав? — засичала жінка й стала в позу грецької вази (це коли шия витягнута, а кулаки впираються в боки). — А тепер, ти мені все розкажеш і про відрядження, і про свою подружку.

— Про що ти, Люсенько? — безперервно кліпаючи, запитав чоловік.

— Бачиш цю дівчину? Її подруга завагітніла від тебе, самець! Мабуть, не сказав, що тут у тебе дружина й дитина? Чим ти взагалі думав!!! А втім, зрозуміло, чим… Розповідай, сволото, кажи!!! Бо я зараз влаштую тобі допит. Півжиття будеш на стоматолога працювати!

— Такого не може бути, я надягав презерватив! — вирвалося в чоловіка.

— То ти ще й презервативи браковані купував?! Гад! — товстунка кинулася на чоловіка з кулаками.

У цій драмі я була третьою зайвою, тож коли прослизнула повз розбурхану пару, мене навіть ніхто не помітив.

Ось так підставила чоловіка. Бувають же в житті збіги. Надалі треба придумувати щось краще. Хоча… Особисто мені, з огляду на жіночу солідарність, зовсім не соромно. А ось те, що потрібного Олександра там не виявилося, це, звичайно, погано, зате шанси збільшуються.

Але з відвідуванням іншої адреси поки зачекаю.

Я повільно йшла в бік свого дому, не дуже поспішаючи туди потрапити. Соня навряд чи виявиться там. Може, зайти в кафе? Жодного разу ще не відвідувала таких закладів сама. Чому б не почати? Я ж віднедавна матеріально незалежна дівчина, як, втім, і взагалі незалежна…

Саме настав час обіду, і в маленькій кафешці всі столики було зайнято. Я вже подалася до виходу, але мене гукнула дівчина й вказала на три вільні стільці. Я пішла до привітної поганулі. Ні, в жодному разі не збираюсь обговорювати зовнішність інших. Це лише суб'єктивна думка, і якщо ви вважаєте інакше, я тільки «за». Надто вузькі оченята, надто м’ясистий ніс і надто тонкі губи. Картину доповнювало руде волосся, стягнуте гумкою на потилиці, та светр-балахон, який вочевидь не пасував до літньої днини. На столику стояли філіжанка кави й бутерброд. У руці дівчина тримала дуже захопливу й трохи похмуру книжку Маркеса «Сто років самотності».

До столика підійшла офіціантка, прийняла замовлення й пошурхотіла далі. Дівчина заглибилася в читання і, здавалося, навіть не помітила, що я присіла поруч. Поки я чекала на обід, розглядала обкладинку, пригадуючи сюжет.

Дівчина підняла голову і знову мені всміхнулася.

— Дуже рекомендую, — сказала вона. — Так хотілося почитати, що на обід пішла в кафе, аби не відволікали. Навіть їсти не хочеться, — додала вона, глянувши на бутерброд.

— Розумію вас абсолютно. Я цілу ніч її читала, і спати зовсім не хотілося, так було цікаво.

Ми з запалом обговорювали книгу, потім заговорили про інше, й виявилося, що в нас збігаються літературні смаки.

Тепер уже хололи моя картопля-фрі та капучино, настільки захопливою була бесіда з новою знайомою.