Розділ «12.3. Центральні банки. Генезис, функції та операції НБУ»

- веде рахунок Міністерства фінансів (Казначейства) і забезпечує розрахунково-касове обслуговування, при якому кошти списуються з рахунку платників податків та зараховуються на рахунок Мінфіну (Казначейства), а це збільшує депозити уряду і зменшує грошову базу;навпаки відрахування зменшують депозити уряду і збільшують грошову базу;

- вишукує джерела фінансування дефіциту державного бюджету та пропонує їх уряду (податкове фінансування, боргове фінансування, емісійне фінансування):

Таким чином, можна підсумувати функції ЦБ розділивши їх на головні та додаткові. Головні функції: емісійний центр; банк банків: орган банківського регулювання та нагляду; банкір та фінансовий агент уряду; провідник монетарної політики. Додаткові функції: орган прогнозування і аналізу економіки на макрорівні; орган моніторингу стану реального сектору економіки (макрорівень); орган банківської та монетарної статистики; орган зв'язку з ЦБ інших країн та валютно-фінансовими організаціями: інформатор громадськості щодо монетарної політики.

Генезис, функції та операції НБУ

Як було сказано раніше, історія банківської справи є багаторічною. Проте, слід виділяти в ній періоди виникнення банків, як таких, і періоди, коли в банківському середовищі формується один особливий банк, який починає виконувати функції головного банку країни і тому перетворюється на центральний банк.

Річ у тому, що протягом тривалого часу в банківській практиці не існувало розподілу банків на емісійні і комерційні. Існуючі банки одночасно виконували комерційні і емісійні функції: приймали вклади, видавали позики, враховували векселі, випускали в обмін банкноти і так далі. При цьому випущені банкноти були частково забезпечені золотом, частково були фідуціарними. Зрозуміло, що емісійні банки, які випускають банкноти, повинні були мати запас золота, достатній для оплати хоч би частини банкнотів, а з іншого боку, їх стабільність сама залежала від того наскільки далекоглядною була політика банків відносно допустимого рівня співвідношення суми випущених банкнот і запасу золота. Коротше кажучи, склалася ситуація, коли практично усі банки мали можливість випускати банкноти і існувала децентралізована емісія банкнот.

Але в XVIII і першій половині XIX ст. в економіці наростають події, які різко змінюють суть справи і в банківській практиці. Розвиток продуктивних сил, що відбувається у формі промислової революції, з властивою їй машинною індустрією і появою нових галузей, призвели до розширення товарообігу, викликали необхідність кредитної активності від банків, різкої активізації їх діяльності. Швидкий розвиток ринку зажадав універсального, надійного купівельного і платіжного засобу. При цьому такий засіб має обертатися на території усієї країни і користуватися повною довірою населення і юридичних осіб. Але якраз дрібні, маловідомі банки, а також ті з них. що зловживали правом банкнотної емісії, не були здатні задовольнити навіть нормальний попит по обміну банкнот на золото, тому банкротували. Децентралізована емісія банкнот майже не піддавалася регулюванню і контролю з боку держави. Крім того, самі банки, випускаючи банкноти вище допустимого рівня, натрапляли на величезний ризик, самостійно здолати який часто були не в змозі. Виникла необхідність змінити ситуацію в банківській сфері. І вона змінилася за рахунок централізації банкнотної емісії та створення емісійного банку. Монополізація права випуску банкнот призвела до створення центрального банку країни.

На наш погляд, в появі центробанків країн слід виділяти а) можливість і б) необхідність їх формування.

Можливість формування центрального банку з'являється в значному розширенні грошової маси, підвищенні значущості банкнотного обертання в економіці країни, збільшеному ризику емісійної діяльності окремого банку і, тим самим, створенні передумов для державного регулювання грошового обігу і захисту вкладників банків і утримувачів банкнотів від банківських розорень, крахів тощо.

Необхідність формування центрального банку проявляється в реальних процесах централізації банкнотної емісії, монополізації окремими банками права випуску банкнот і закріплення за банками цих функцій урядами країн. Про це свідчить історія, наприклад, Банку Англії, коли права комерційних банків на проведення банкнотної емісії були обмежені, тоді як Банк Англії отримав повноваження на необмежений випуск банкнот і для нього були встановлені межі тільки фідуціарної емісії. У кінці XIX ст. емісія банкнот була майже повністю зосереджена в Банку Англії. Цікаво, що остаточний емісійний статус Банк Англії отримав тільки в 1928 р. відповідно до Закону про валюту і банкноти. Аналогічний приклад і Банку Франції, який отримав монопольне право емісії банкнот у Франції в 1848 р. У Росії Держбанк, заснований в 1860 p., отримав статус емісійного за результатами реформи 1895-1897 pp. Формування центральних банків проходило двома шляхами: а) поступовим перетворенням банку, що отримав статус емісійного, в центральний банк (приклади: Англія. Франція);

б) створенням на основі спеціального закону центрального банку, який передбачає особливий статус цього банку з моменту його появи (приклад: США).

Створені різними шляхами центральні банки мали різні назви: "національний" (Австрія), "центральний" (Росія), "народний" (Китай), "державний" (Швеція), "резервний" (Австралія), "федеральний" (CUJA) або навіть ще коротші назви, наприклад, "Банк Японії", "Банк Італії" та ін.

Національний банк України (НБУ) створений в 1991 р. відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність". Видно, що його створення підпадає під другий шлях формування центральних банків. Але треба вважати попередниками НБУ, по-перше. Київську контору Державного банку Російської імперії (вона виконувала під керівництвом М.Х.Бунге певні функції Центробанку); по-друге, створений в 1917 р. з проголошенням УНР Державний банк УНР (директор М. Кривецкий): по-третє. Всеукраїнську контору Держбанку в м. Харкові, діяльність якої почалася 12 грудня 1921 р. (столицею України з 1919 по 1934 рр. був Харків); по-четверте, українська республіканська контора Держбанку СРСР була створена в 1955 р., але вона також мала за своїм статусом певні ознаки Центробанку. У 2001 році нова редакція закону підтвердила повноваження НБУ. НБУ створений як головний банківський інститут держави, який є єдиним емісійним центром і відповідає за збереження монетарної стабільності. Відповідно до Основного Закону держави (Конституції України) НБУ надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді. Це підкреслює особливу роль НБУ в органах держу правління.

НБУ був створений на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР. Він є державним органом і підзвітний Верховній Раді України. У сучасних умовах НБУ є: по-перше, центральним банком, який проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредиту і забезпечення стабільності національної грошової одиниці; по-друге, емісійним центром; по-третє, валютним органом: по-четверте, органом банківського нагляду; по-п'яте, банком банків; по-шосте, банком, який обслуговує державний бюджет; по-сьоме, організатором міжбанківських розрахунків.

НБУ є юридичною особою, не реєструється в податкових органах. Він здійснює свої витрати за рахунок своїх прибутків, не відповідає по зобов'язаннях держави, а держава не відповідає по зобов'язаннях НБУ. Будучи підзвітним Верховній Раді, НБУ щорічно надає їй звіт і аудиторський висновок, в якому досліджуються усі напрями діяльності НБУ і робиться узагальнення про їх ефективність.

НБУ не має права надавати кредити Кабінету Міністрів України для фінансування дефіциту бюджету, купувати державні цінні папери при їх первинному розміщенні. Кошти Державного бюджету і державних позабюджетних фондів або фондів фінансових ресурсів цільового призначення (якщо такі є) зберігаються в НБУ. Податки, збори (обов'язкові платежі) і інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України, а не акумулюються на рахунках органів стягнення. Кабінет Міністрів України, разом з НБУ, визначає установи банків для обслуговування коштів Державного бюджету.

Прибуток НБУ після передачі його частини в резерви і фонди перераховується в дохід Державного бюджету, а сам НБУ звільняється від сплати усіх податків. НБУ здійснює пасивні і активні операції. Перші пов'язані із залученням джерел фінансових ресурсів (власний капітал, емісія банкнот, вклали комерційних банків, кошти бюджету та ін.). Другі пов'язані з розміщенням наявних фінансових ресурсів (позики банкам, купівля векселів у них і держави, купівля державних цінних паперів та ін.).

Після формування центрального банку його діяльність не припиняється, а навпаки, зв'язана з процесами глобалізації грошових ринків на міжнародній арені. НБУ як би вступає в єдиний загальносвітовий банківський простір і тим сильніше, чим більше національний грошовий ринок перетворюється на міжнародний. Основна діяльність НБУ зв'язана тут з:

а) співпрацею з центральними банками на міждержавному рівні;

б) із співпрацею НБУ з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями: