Розділ «12.3. Центральні банки. Генезис, функції та операції НБУ»

Окрім цього НБУ включає інженерно-технічний центр, банківські навчальні заклади (УАБД в м. Суми, інститути університету банківської справи НБУ в Харкові, Черкасах. Львові і Севастополі).

Структура управління НБУ— дворівнева, що відповідає основним стандартам світової практики. У НБУ діє Рада НБУ і Правління НБУ. У Раду НБУ входить 15 осіб: Голова НБУ - за посадою; 7 призначаються Верховною Радою, а ще 7 - Президентом України строком на 7 років.

У компетенцію Ради НБУ входить:

1) розробка Основних положень грошово-кредитної політики і здійснення контролю за її виконанням:

2) розробка рекомендацій Правлінню НБУ стосовно методів і інструментів грошово-кредитного регулювання; затвердження кошторисів прибутків і витрат банку;

3) затвердження бухгалтерського балансу банку:

4) право застосування відставного вето стосовно окремих рішень Правління НБУ;

5) інші повноваження.

Правління НБУ - виконавчий орган банку. У його компетенцію входить реалізація монетарної політики через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку і інші повноваження, які витікають з функцій банку. Раніше Правління НБУ включало 11 осіб: Голова Правління, його заступники і інші члени Правління. Голова Правління призначався Верховною Радою на 4 роки за поданням Голови Верховної Ради, його зами і інші члени Правління призначалися Президією Верховної Ради за поданням Голови Правління НБУ. Зараз Голова НБУ (у інших країнах — Президент банку) керує діяльністю усього банку і особисто несе за неї відповідальність. Тому " Голова банку одночасно очолює Раду НБУ (тобто законодавчий орган, який визначає монетарну політику) і Правління НБУ (тобто виконавчий орган).

Така управлінська ієрархія НБУ включає накопичений досвід роботи багатьох країн в організації банківської справи. Але головне, вона дозволяє реалізувати основні принципи функціонування НБУ, передбачені Законом України "Про Національний банк України". Зокрема, це:

1) принцип єдності банківської системи;

2) принцип вертикальної структури управління банком;

3) принцип централізації системи банку;

4) принцип економічної самостійності банку;

5) принцип президентського і парламентського контролю за діяльністю банку;

6) принцип незалежності банку.

Як сутність грошей розкривається в їх функціях, так і функції НБУ розкривають його зміст, причому детально і докладно. У літературі доводиться зустрічати перелік функцій, наповнюваність якого різна у різних авторів. Так, в підручнику "Гроші та кредит" під ред. проф.Савлука М. І. виділяється 5 функцій; у львівських авторів навчального посібника "Гроші.Кредит.Банки" - 8 ; в роботі О. А. Костюченко "Банківське право" -20, при цьому автор детально інтерпретує відповідні статті Конституції України і Закону України "Про Національний банк України". Нам представляється, що не кількість функцій, а рівень узагальнення, покладений в основу класифікації, врешті-решт визначає і кількість функцій. Головне тут не "дробити" функції і тим більше не гнатися за їх кількістю, а не упустити ті функції, без яких НБУ втрачає свій зміст. В зв'язку з цим можна вказати наступні функції НБУ: емісійний центр готівково-грошового обігу; банк банків: орган банківського регулювання і нагляду; банкір і фінансовий агент уряду; провідник монетарної політики.

Функції НБУ краще всього почати розглядати з емісії банкнот і монет, оскільки саме монопольне право на емісію грошей, а також випуск національних грошових знаків, був історично старшою функцією центробанку. Ця функція виросла з монополізації і централізації банкнотної емісії і поклала початок формуванню самого центрального банку. В ході історичного розвитку ця функція зазнала ряд змін, викликаних такими явищами як перехід від золотомонетного стандарту до обігу грошей, нерозмінних на золото і істотним розширенням використання депозитних грошей. Зрозуміло, що емісія в умовах золотомонетного стандарту і поза ним регулюватиметься по-різному. Коли банкнотна емісія носить фідуціарний характер, забезпечена в основному державними цінними паперами і її наслідки можуть зводитися до випуску зайвих грошей і їх знецінення, центробанк регулює лише загальну суму грошової пропозиції, а що стосується банкнотної готівково-грошової емісії, то він обмежує її відповідно до змін попиту на готівку.

Таким чином, тенденції розвитку готівково-грошового обігу є віддзеркаленням економічних явищ, які відбуваються в суспільстві.

Трансформаційна економіка України відрізняється перехідним до ринку процесом, часто інверсійним шляхом розвитку (зворотним) і наявністю безлічі фуркацій (збурень). Це дуже складна і суперечлива економіка, що не може не позначатися і на регулюванні грошового обігу, зокрема, емісійного регулювання. В період найбільшого розвитку інфляційних процесів (1992-1993 рр.) кількість готівки в обігу збільшилася в 394 рази, при цьому реальні прибутки населення знизилися на 50%, тоді як на банкнотах йшло величезне нарощування нулів і кожен володар грошей ставав "мільйонером". З 1994 р. намітилися певні позитивні тенденції в грошовому обігу, зокрема, зниження темпів зростання готівки в обороті і що важливе - зниження рівня осідання грошей в обігу. У 1997 р. гроші навіть вилучалися із обігу.