Розділ «12.3. Центральні банки. Генезис, функції та операції НБУ»

5) Управлінням нагляду за діяльністю проблемних банків.

За станом на 1 вересня 2002 р. Офіційний список банків України, які включені в Державний реєстр, складав 184 банки і кредитні установи. Але в 1991-2002 рр. число банків, які виключені з Державного реєстру, склало 94. Причини тут різні: анульована реєстрація, перетворення на філію більшого банку; але головною основою для закриття банків були рішення Комісії НБУ з питань банківського нагляду.

В Україні функції нагляду виконують установи НБУ. Між тим, у світовій практиці наглядова функція доручається окрім установ центробанку ще і спеціальним установам, створеним міністерствами фінансів або взагалі незалежним установам, підзвітним тільки парламенту. Приклади таких установ, створених при міністерстві фінансів дають нам Німеччина і Японія, а прикладом незалежної структури нагляду від центробанку дають США, де діє Федеральна корпорація страхування депозитів, підзвітна тільки Конгресу.

Проте, використовуючи функцію регулювання, НБУ впливає на об'єм і структуру банківських резервів, на рівень процентних ставок. НБУ розробляє нормативні акти і інструкції, порушення яких веде за собою застосування превентивних і протекціоністських заходів до порушників. До превентивних заходів належить, наприклад, вимога дотримання розміру, структури банківського капіталу і його адекватності банківським активам: вимога дотримання позицій ліквідності банку; вимога до диверсифікації банківських ризиків; обмеження на деякі види діяльності для деяких банків. До протекціоністських заходів належить виправлення загрозливої ситуації (неплатоспроможність, банкрутство банку), що вже створилася, яке усувається рефінансуванням комерційних банків з боку НБУ; створенням системи гарантій банківських депозитів; вимогами зміцнення резервів для відшкодування втрат від активних операцій.

Використовуючи функцію нагляду, НБУ регулює сам доступ до банківської системи, дає або відбирає ліцензії на проведення тих або інших банківських операцій; регулярно отримує від банків звітність, вивчає її, проводить інспекційні перевірки в банках, доводить до банків свої умови мінімізації ризиків, фінансової стійкості. НБУ також реорганізує і ліквідує банки, бере під свій контроль неблагополучні банки.

У функції банкіра і фінансового агента уряду, НБУ задіяний, передусім в касовому виконанні Державного бюджету. Тут він співробітничає з фінансовими органами (передусім з Мінфіном) у вирішенні загальних питань фіскальної і монетарної політики. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) і одночасно видачі бюджетних коштів в процесі виконання бюджету. НБУ є головним банком, який веде рахунок Мінфіну (Казначейства). Таким чином, організовуючи надходження і видачу грошових коштів, НБУ забезпечує розрахунково-касове обслуговування уряду. А уряд, у свою чергу, враховує особливий статус НБУ, його здатність мінімізувати ризики, пов'язані з банківським обслуговуванням для ефективного виконання своїх функцій.

Не у всіх країнах гроші державного бюджет) зберігаються в центральному банку. Частина їх знаходиться в найбільш відомих комерційних банках. Про це свідчить, наприклад, досвід США. де гроші, що отримуються Казначейством від податкових надходжень і дохід, від реалізації державних цінних паперів, зберігаються на спеціально відкритих рахунках в комерційних банках ("податкові" і "позикові" рахунки). Але поточні платежі Казначейства, включаючи оплату виписаних Казначейством чеків, здійснюються головним чином з рахунків, відкритих Казначейству у Федеральних резервних банках (т.з. "чекові" рахунки). При цьому, кошти з "податкових" і "позикових" рахунків переказуються на "чекові" у міру того, як виникає потреба в платежах. В Україні також рішенням Кабміну встановлюються комерційні банки, уповноважені здійснювати бюджеті розрахунки.

В процесі касового виконання бюджету гроші списуються з рахунків платників податків, покупців державних цінних паперів, які відкриті в комерційних банках і зараховуються на рахунок казначейства, відкритий в НБУ. Ростуть депозитні кошти уряду і зменшується грошова база. Зворотний процес відбувається при фінансуванні урядом державних витрат. Тут, наприклад, при будівництві великого заводу, гроші списуються з рахунку Мінфіну (Казначейства) і зараховуються на рахунки організацій і установ, що ведуть будівництво і поставляють устаткування. Ці рахунки знаходяться в комерційних банках. Депозити уряду зменшуються, а банківські резерви і грошова база росте.

Таким чином, впродовж року депозити уряду і їх витрачання не співпадають. Тому виникають коливання і в грошовій базі. Але одночасно виникає і необхідність нейтралізації цих коливань, оскільки грошова база і грошова маса хоча і є різними, але не дуже віддаленими один від одного поняттями і одне впливає на інше. Дуже важливо, що ці коливання по-перше, мають тимчасовий характер; а по-друге, на основі інформації Мінфіну про можливі надходження і виграти можна їх прогнозувати. Проте для НБУ залишається важливим завданням здійснювати відповідні заходи через проведення операцій на відкритому ринку цінних паперів і нейтралізувати вплив коливань. Це тактичні завдання НБУ як банкіра уряду і його фінансового агента. Але є і інше, дуже важливе завдання. Йдеться про пошук джерел фінансування бюджетного дефіциту.

У світовій практиці, що склалася, найбільш відомі три шляхи фінансування бюджетного дефіциту:

1) податковий;

2) борговий;

3) емісійний.

У основі першого шляху - збільшення податків і відповідно бюджетних надходжень; другого - збільшення випуску і продажу державних цінних паперів, а отже і надходжень до бюджету від цього. Обидва шляхи не впливають на грошову базу, окрім випадків купівлі державних боргових зобов'язань НБУ.

Іншим виглядає третій шлях, в основі якого - отримання урядом кредитів від НБУ у формі купівлі державних боргових зобов'язань. Тут емісія безпосередньо впливає на грошову базу, на пропозицію грошей. Особливо, якщо дефіцит бюджету великий відносно ВВП (має хронічний характер і фінансується за рахунок емісії*), він високими темпами веде до збільшення пропозиції грошей, викликає зростання цін, провокує інфляцію. Тому в країнах з розвиненою ринковою економікою як превентивний запобіжний захід можливого тиску уряду на Центробанк існують заборони кредитування уряду через купівлю державних цінних паперів у емітента (держави) і на первинному ринку (тобто безпосередньо після випуску). Взаємні угоди по купівлі державних цінних паперів НБУ вирішуються тільки на відкритому (вторинному) ринку цінних паперів.

Головним в розміщенні державних цінних паперів є розвиток ринку капіталів, об'єм якого може спокійно вмістити необхідну уряду кількість цінних паперів і таким чином розв'язати проблему державних фінансів не чинячи безпосереднього тиску на Центробанк. Якщо ж такого рийку немає, то часто єдиним шляхом дефіцитного фінансування стає додаткова емісія грошей. Але це вже означає, що НБУ стає кредитором уряду, а не тільки виконує розрахунково-касове обслуговування і функції платіжного агента уряду.

Одна справа давати уряду прямі кредити на покриття бюджетного дефіциту (було в Україні до 1996 р.) або кредиту вати уряд через купівлю облігацій внутрішньої державної позики - ОВДП (існує і зараз); інше - виконувати функцію генерального агента Мінфіну по обслуговуванню розміщення облігацій, продаж їх на первинному ринку шляхом аукціонів або за фіксованими цінами, здійснювати розрахунки за результатами продажу облігацій, виплачувати дохід по них (але не купувати облігації самому!). У першому випадку НБУ — кредитор уряду; у інших виконує тільки розрахунково-платіжні його доручення, функції фінансового агента уряду. Зрозуміло, що це докорінно міняє суть функцій, які виконує НБУ. Для обслуговування обігу облігацій НБУ створив спеціалізований електронний депозитарій. Виконуючи функції платіжного агента уряду, НБУ обслуговує зовнішній борг України, розпоряджається кредитами, отриманими від МВФ, складає платіжний баланс і звітність про загальний довгостроковий зовнішній борг України, представляє звітність у Світовий банк.

НБУ є провідником монетарної політики. Ця його функція пов'язана з іншими, але найбільш рельєфно виражає діяльність НБУ як центрального банку країни і тому проявляється в усіх інших функціях. Головне тут щоб працювали інструменти монетарної політики. Вони стабілізують грошову систему, стабілізують національну грошову одиницю, знижують інфляцію, ведуть до зростання обмінного курсу гривні.

Найбільш трагічні будні як провідника монетарної політики НБУ пережив в 1991-1994 рр. У цей період інфляція підвищувалася з 240% в 1991 р. до 2100% в 1992 р. і до 10255% в 1993 р.. Ситуація характеризувалася виключно великими об'ємами кредитних емісій, які здійснювалися по постановах Верховної Ради України, Указах Президента України а також рішеннях Кабміну України. Наприклад, в 1992 р. кредитна емісія склала 1 трлн. крб., і була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості підприємств, поповнення їх оборотних коштів, для сільгосппідприємств і інші напрями. У 1993 р. об'єми кредитної емісії збільшилися в 30 разів і склали приблизно 30 (!) трлн. крб., 70% з яких були спрямовані на фінансування аграрно-промислового комплексу країни. Саме ці величезні суми кредитної емісії стали причиною гіперінфляції і знецінення грошей. Посилюючим чинником знецінення грошей було і те. що емісійні кредити давалися по пільгових процентних ставках, а останні не встигали "дотягнутися" до рівня інфляції.

З цього часу НБУ припиняє фінансування дефіциту державного бюджету. Припиняється і кредитування комерційних банків для підтримки вітчизняних підприємств -банкрутів. Вводяться і починають використовуватися такі інструменти як: облікова ставка НБУ як базова ціна національної валюти, заходи по регулюванню рівня процентних ставок банківської системи; обов'язкове резервування позикових коштів комерційних банків; операції по підтримці ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони; ломбардне кредитування і операції РЕПО; впроваджується новий фінансовий інструмент - ОВДП і вводяться операції по них; застосовуються операції на валютному ринку по підтримці курсу національної валюти.