Розділ «Через Льодовите море»

Нарешті хуртовина, що тримала мандрівників три дні у полоні, стихла. З раннього ранку весняне яскраве сонце сліпучо заблищало на снігах неозорої рівнини Льодовитого моря, що розстилалася на захід, північ і схід від північного мису Котельного острова. Усім довелося надягти снігові окуляри, щоб не мати болючої хвороби очей, на яку на Крайній Півночі багато наражаються весною. Сонце стоїть ще низько, незліченні сніжинки рівнин, особливо після випадання свіжого снігу, відбивають його промені мільйонами маленьких дзеркал своїх льодових пластинок, і виходить такий блиск, що очі вражає запалення. Людина сліпне на кілька днів і їй докучає різкий біль, що не дає спокою. Навіть найтемніших окулярів не вистачить, якщо не доповнювати їх густою сіткою, що закриває з боків проміжок між обличчям і склом. Тубільці носять саморобні окуляри, що являють собою просто дощечку з вузьким прорізом, який пропускає мінімум світла, але й вони не завжди рятують.

Поки Горохов і Нікіфоров відкопував занесені заметами нарти, приводили до ладу упряж і розподіляли вантаж, усі троє мандрівників піднялися на невисокий пагорб, що височів позаду мису, щоб оглянути місцевість і вибрати найкращий напрямок шляху через море; ясна погода дозволяла бачити вдалину на велику відстань.

Снігова рівнина моря, де зимові хуги лютували на всьому просторі, у різних місцях порушувалася більш-менш широкими й довгими смугами торосів у вигляді дуже нерівних білих валів із брилами льоду, на яких сніг не міг утриматися і які стирчали подекуди й просвічували блідо-зеленим світлом; деякі блищали, як дзеркало, відбиваючи сонячні промені. Де-не-де видно було темнуваті площі серед білих, але це були не ополонки, а місця, де сніг було начисто зметено з гладкого льоду. Тільки вдалині, кілометрів за сорок, смуга низького білого туману виказувала відкрите море — ополонку, яка тяглася уздовж всього обрію, тож обійти її було неможливо; коли небо похмуре, площі відкритої води вгадуються за темною плямою, яку вони звичайно відбивають на світло-сірій смузі хмар.

Ця смужка туману закривала снігову рівнину, що лежала за ополонкою, але на самому горизонті на півночі виднілося щось темне, що видавалося над туманом.

— Он, здається, острів Беннетта! — вигукнув Ордин, який перший звернув увагу на це місце горизонту.

Горюнов і Костяков глянули в тому напрямку, і перший тут же зробив засічку за компасом.

— Це не острів Беннетта, — сказав він. — Острів знаходиться значно далі на схід, і з Котельного його не видно — він надто далеко. Якщо це не міраж, то ми бачимо Землю Санникова. За Толлем, вона має бути в цьому напрямку.

Двоє витягли біноклі, а третій — стару підзорну трубу, подарунок Шенка «для пошуків Землі Санникова». Темні маси то зникали за туманом ополонки, то з’являлися. Одначе вдалося роздивитися, ціле пасмо досить гострих темних вершин, на яких біліли смуги й цілі поля снігу, що розрізали пасмо на окремі частини. Це пасмо тяглося на деяку відстань, а потім швидко зникало, знижуючись в обидва боки. До неї по прямій лінії було не менше ста двадцяти — ста тридцяти кілометрів.

— Безперечно земля!

— Так, і дуже висока й гориста!

— Чому ж вона не вся у снігах?

— Очевидно, схили гір надто круті, щоб на них міг утриматися сніг.

— Але на таких крутих горах не може бути місця ані для гусей і качок, ані для онкілонів.

— Серед гір є й долини.

— У будь-якому разі це не міраж, а Земля Санникова! — заявив Горюнов. — Вона розміщена в тій самій ділянці горизонту, де її бачили й Толль, і сам Санников. Міраж не може бути завжди на одному й тому ж місці. Він утворюється над ополонками, а вони змінюють місце, як міраж змінює свої обриси.

Підзорна труба виявилася кращою, ніж хороші біноклі, й Костяков, який мав її, заявив, що розрізняє дві гряди: передню — нижчу й майже повністю білу, і задню — вищу з чорними скелями.

— А між грядами, безперечно, є долина, і, можливо, вона дуже широка!

— І на ній онкілони, що живуть поза досяжністю! — зауважив Ордин.

— А ми хочемо порушити їхнє мирне існування своєю появою! — перебив Костяков. — Важко навіть уявити людей, що вже декілька століть відірвані від усього світу.