Розділ «Через Льодовите море»

— А я вважаю, що якщо завтра її не буде видно, то, щоб не було сумнівів, нам краще повернути назад, доки не пізно.

Горюнов припинив розмову й узяв напрямок на землю. Вона виявилася вже на північному сході — очевидно, пором знесло вітром або течією добряче на захід. Довелося змінити напрямок маршруту. Рівніший лід дозволяв рухатися швидше, і до вечора проїхали ще тридцять кілометрів. Перед заходом сонця горизонт зовсім прояснився, і мандрівники побачили вже зовсім чітко, без допомоги бінокля, пасмо гостроконечних чорних вершин, що здіймалися над пласким білим пагорбом. Навіть Горохов наче заспокоївся.

Ще два дні йшли в тому ж напрямку, але через похмуру погоду землі не було видно: хмари низько стелилися на небі й, очевидно, ховали її. Нарешті, на третій день, невдовзі після обіднього привалу, тороси зовсім припинилися, і снігова рівнина, вкрита застругами, почала помітно підніматися. Собаки одразу вповільнили свій біг.

— Чи це не земля під нами? — вигукнув Ордин.

— Справді земля! — підтвердив Нікіфоров. — Угору поїхали, собаки ясно показали.

У цей час попереду крізь хмари, що розсіялися на хвилину, за кілька верст, з’явилась висока біла стіна.

— Поки, крім снігу, нічого немає на цій землі! — пробурчав Костяков. — Гори кудись сховалися.

— От нетерплячка! За білою стіною й гори побачимо. А ось вам і щось, крім снігу! — Горюнов показав праворуч, де щось чорніло за сотню кроків від каравану.

Усі троє попрямували до цього місця. Ордин вийняв із-за пояса молоток, готуючись стати до рукопашного двобою зі скелею, оскільки це була пласка, гладка скеля, яка виступала пагорбом над сніговою рівниною. Поверхня її була відполірована сніжинками, які проносили над нею хуртовини. Але за допомогою зубила, вставленого в тріщину, удалося виламати шматок породи. Ордин уважно роздивився його й заявив:

— Це, мабуть, базальт.

— Цього й слід було чекати, — зауважив Горюнов. — Ця вулканічна порода, певно, дуже поширена на островах Льодовитого океану й свідчить, що тут колись були величезні виливи лави.

— Ох, і тепло було тоді тут! Не те що зараз! — додав Костяков, немов жалкуючи про ті часи.

Шматок базальту урочисто піднесли Горохову, який лишився із Нікіфоровим біля нарт. Це був кращий доказ того, що під ногами земля, край таємничої Землі Санникова, на яку, можливо, вперше ступила нога людини.

Повільно піднімаючись угору схилом, караван через дві години опинився коло підніжжя білої стіни, яка теж виявилася схилом, але крутішим. Вона тяглася, наскільки видно було крізь легкий туман, який огорнув місцевість, далеко в обидва боки, заступаючи шлях. Доводилося підніматися вгору, але не прямо, а навскоси. Сніг, ущільнений завіями, був такий твердий, що навіть полозки важких нарт ледь урізувалися в нього.