Розділ «Пузирящі озера»

Без будь-яких перешкод пообідали, відпочили й пішли далі, тримаючись берега струмка, маючи надію, що він приведе до озера. Ця надія справдилася: хоча луг ставав дедалі більше болотистим, але вздовж струмка вдалося пройти, і скоро перед очима відкрилася водна гладінь до півкілометра в діаметрі, оточена зеленню очеретів. Велике латаття розстилало по воді своє листя вперемішку з дрібним листям водяного горіха (Trapa natans) — рослини, майже вимерлої на Землі, а тут присутньої у великій кількості. Дно озера, вкрите водоростями, повільно йшло вглиб, і серед підводної зелені снували жуки й плавали зграйки дрібних рибок. Далі на озері плавали качки, гуси та чайки, а сплески то там, то тут виказували присутність більшої риби. Полуденне сонце, проглядаючи крізь хмари, освітлювало скісними променями цю мирну картину розкішного життя, неймовірну для подібної широти.

— А струмок тече не в озеро, а з озера, — помітив Горюнов.

— Що ж із цього виходить?

— А виходить те, що води улоговини повинні мати якийсь вихід у море, тобто кільце гір має бути десь розірване донизу.

— Припустімо, що так.

— Нам важливо з’ясувати це. Снігові замети, якими ми спустилися, за літо дуже понизяться, і по них вже не можна буде піднятися наверх. Значить, тільки розрив у горах дасть нам можливість вийти з улоговини.

— Але його може й не бути, — сказав Ордин. — Вода може стікати підземним каналом. У потоках лави такі канали бувають часто. Згадайте дельфінів Гавайських островів із курсу геології.

— Це що таке? — спитав Костяков.

— Це довгі тунелі в потоках лави, що тягнуться від морського берега вглиб. Під час припливу вода заповняє їх і вибивається фонтанами через тріщини. Звідси й назва.

— Неправильна, бо дельфіни не пускають фонтанів води, як кити, а тільки розбризкують воду, граючись, — зауважив Горюнов. — Але для нас відсутність розриву буде неприємною — доведеться чекати кінця зими, коли замети знову наростуть.

— Ну що ж, зимівля на Землі Санникова входила в наші плани, якщо виявиться можливою. А тепер ясно, що зимувати тут можна.

У цей час Горохов, який не зводив очей із озера, перервав розмову вигуком:

— Дивіться, що там робиться! Якесь чудовисько з води лізе! На середині озера вода повільно здималася великим пласким горбом чи пузирем. Раптом цей пузир луснув, і з нього вирвався клуб білої пари, який швидко розсіявся в повітрі. Скрізь на озері від цього місця розбігалися кругові хвилі, і птахи, що плавали неподалік, гойдалися на них.

— Чи не кит живе у глибині або інший великий звір? — припустив Горохов.

— Кити в прісній воді не живуть, — зауважив Горюнов. — Але що за причина цього явища?

У цей час Ордин вийняв із футляра термометр і встромив його у воду. Горохов посміхнувся — настільки безглуздим здався йому цей спосіб з’ясувати, хто живе в озері.

— Уявіть собі, вода має двадцять п’ять градусів за Цельсієм! — вигукнув Ордин.

— Ранньою весною під цією широтою — і двадцять п’ять градусів! Це незбагненно! — сказав Костяков. — Чи не помилилися ви десятків на два?

— Зміряйте самі, якщо не вірите.