Розділ «Священне озеро»

Шаман заявив Амнундакові, що з нагоди благополучного повернення чужоземців, які не покинули онкілонів у дні лиха, має бути принесена жертва богам коло священного озера. Мандрівники, дізнавшись із розпитувань, що в це озеро стікаються всі води улоговини, зраділи нагоді піти туди й з’ясувати, куди ж іде ця вода. Жертву було призначено через два дні після їхнього повернення.

Воїни всього роду на чолі з Амнундаком і мандрівники вирушили рано-вранці на південний захід; у хвості загону вели білого жертовного оленя, по боках якого виступали шаман і його учень, які постійно били в бубон і співали закляття. Минувши кілька галявин і проміжних лісів, години через дві дійшли до невеликого озера, розміщеного біля самої окраїни улоговини. Із двох боків його береги складалися з великих і дрібних брил чорної базальтової лави, під якими всюди чулося дзюрчання води, яка стікала під розсипом до озера; з двох інших боків безпосередньо з озера стрімко підіймалися на висоту кілька сотень метрів базальтові стіни окраїни, які відбивалися в дзеркалі води разом із шматочком синього неба. У цей глибокий напівколодязь сонячні промені проникали навіть улітку тільки протягом двох-трьох вранішніх годин, коли сонце було на північному сході; пізніше озеро весь час лежало в глибокій тіні. Чорні стіни, що сягали карколомної висоти, чорні брили берегів, чорна вода в сукупності справляли гнітюче враження, і недарма онкілони визнали озеро священним.

Велика рівна плита, яка трохи височіла над рештою біля самого краю води, була жертовником; на неї зійшов шаман з учнем і затягнув оленя. Амнундак, мандрівники й воїни розташувалися півколом навкруг плити. Піднявши бубон, шаман став повільно бити в нього, і завдяки численному відбиттю звукових хвиль від стрімких скель по той бік озера, вийшов цілий хаос голосних звуків. Не розуміючи, що таке луна, онкілони гадали, що то духи звідусіль відповідають їм тими ж самими звуками. Помолившись, шаман вийняв із-за пояса короткий, але гострий ніж із халцедону, ретельно виточений і насаджений на кістяну ручку, прикрашену різьбою; формою ніж нагадував кинджал і використовувався тільки для кривавої жертви. Учень, ухопивши оленя за роги, пригнув його голову до землі, а шаман сильним ударом у потилицю завдав смертельної рани. Над тілом помираючого оленя поновились удари в бубон, а в цей час два онкілони принесли легкий пліт, виготовлений із чотирьох сухих тонких колод, і спустили його на воду біля краю плити. За допомогою онкілонів учень скинув оленя на пліт і відштовхнув від берега. Шаман у цей час продовжував бити в бубон. Губи його рухалися, шепочучи молитви або закляття, але з них не вилітало жодного звука — говорити голосно на березі священного озера вважалося блюзнірством.

Пліт повільно поплив до середини озера, тому що його тягла непомітна швидка течія. Нарешті він доплив майже до підніжжя урвища й почав кружляти на одному місці.

У глухому мовчанні вождь і воїни стежили за його рухами. І раптом із чорної води почувся глухий шум, поверхня озера трохи захвилювалася, і недалеко від плота почала утворюватися пласка вирва, неначе величезне чудовисько, сховане в глибині, почало всмоктувати в себе воду. Вирва поступово заглиблювалася, шум посилювався, почулося сопіння й пліт, якого схопила вода, що спрямувалася вглиб, зник у безодні; промайнули кінці колод, роги оленя, і вирва зімкнулася. Ще хвилину чи дві видно було западину в цьому місці, а потім дзеркало озера поновилося й лежало перед глядачами таке ж спокійне, як і раніше.

Як тільки пліт зник у чорній безодні, шаман припинив бити в бубон і сповістив глухим шепотом:

— Священна вода узяла жертву!

Уклонившись озеру, він спустився з плити, і весь загін вирушив назад. Мандрівники могли тепер обмінятися своїми враженнями. Озеро ясно показало їм, куди йдуть води улоговини: час від часу, накопичившись у цьому басейні й долаючи опір, вони всмоктувалися в якийсь підземний канал і стікали в море.

— Чому озеро вважається у вас священним? — спитав Горюнов в Амнундака на зворотному шляху.

— Так сказав шаман, який привів наших предків на цю землю. Він знайшов озеро, і на його березі духи розмовляли з ним і відкривали йому майбутнє. Перед смертю він наказав, щоб його тіло поховали в цій священній воді. Із того часу всіх шаманів ховають отут.

— Як же це робиться?

— Померлого шамана кладуть на такий самий пліт, який ви бачили, із бубном у руках; у ногах ставлять чашу з дарами, у головах — голову жертовного оленя, а шкурою його покривають тіло. Пліт носиться по воді назад і уперед — шаман прощається зі своїм народом. Потім вода хапає померлого й тягне всередину, як ви бачили.

— І ніщо не викидає назад? Невже не випливає назад шкура, колода, бубон?

— Ні, все зникає безслідно. І якби вода щось викинула, це був би знак, що шаман чимось не догодив духам або зробив щось погане протягом свого життя.

— Що ж роблять, якщо шаман помре взимку? Озеро ж замерзає?

— Священне озеро не замерзає — сніг лежить на каменях берегів, але вода не покривається льодом.

Горюнов міг пояснити собі це явище тільки періодичним всмоктуванням води в підземне жерло, під час якого захоплюється й тонкий лід, який встиг утворитися на поверхні.

Повернувшись до стійбища, мандрівники провели майже місяць у своїй землянці, бо Амнундак не погоджувався більше відпускати їх у далекі екскурсії. Вони обходили тільки найближчі галявини й ліси, завжди в супроводі кількох воїнів, спостерігаючи за життям тварин і розвитком рослинності, беручи участь у невеликих полюваннях або займаючись рибальством на озерах, щоб познайомитися з представниками цього класу хребетних. А втім, і погода не сприяла далеким екскурсіям: цей перший літній місяць був на Землі Санникова дощовим; небо часто застилалося хмарами, мрячив дрібний неприємний дощик. Але й у дощові дні нудьгувати не доводилося: п’ять молодих жінок у землянці піклувалися про це. Знання мови онкілонів, яке постійно вдосконалювалося завдяки частим розмовам із ними, дозволяло вести вільніше розмови й збирати багаті відомості про вдачу, звичаї, спосіб життя й повір’я онкілонів.

У цього племені не було письменності, але багато усних переказів і казок можна було записати. Опанувавши достатньо мову, мандрівники запрошували до себе дідів і бабів із сусідніх стійбищ, або самі відвідували їх із цією метою. Мандрівників цікавили також релігійні погляди племені, і щодо цього шаман, як хоронитель культу, міг би переказати їм найбільше; але він категорично відмовився від цього й узагалі ставився до чужоземців із прихованою ворожнечею. Онкілони ж мали щодо цього досить туманні й навіть суперечні уявлення, які в цілому зводилися до віри в існування добрих духів на небі й узагалі в повітрі, у хмарах, на небесних світилах, і злих — у воді й під землею.