Розділ «Кладовище мамонтів»

Великий Ляховський, або Ближній, острів має незвичайний геологічний склад. Його чотири пласкі, проте скелясті вершини, точніше — групи вершин, складаються з граніту, а решта площі — із м’яких четвертинних відкладень. Тому численні струмки й річки, що стікають із вершин і врізаються глибоко в ці м’які товщі, розчленили острів на безліч горбів і горбиків, майже позбавлених рослинності. Протягом короткого літа поверхня острова становить глинисту мохову тундру з окремими сніговими заметами в більш глибоких ярах і долинах на схилах, повернених на північ.

Ті ж самі м’які товщі складають береги острова, які омиваються прибоєм хвиль і тому є довгими чи короткими стрімкими або навіть навислими урвищами, що перериваються долинами струмків і річок. Ці товщі зверху донизу скуті вічною мерзлотою, яка відтає влітку на дуже незначну глибину. Відталі маси або самі сповзають у море, або завалюються, підмиті хвилями знизу, і таким чином море поступово руйнує острів. І якби не було вічної мерзлоти, що дуже затримує цей процес розмиву, острів давно б уже було зруйновано, за винятком його гранітної основи.

У м’яких товщах трапляються численні бивні мамонтів, а де-не-де навіть цілі трупи цих тварин і їх сучасників — довгошерстого носорога, первісного бика, канадського оленя, коня й багатьох інших, — трупи, які збереглись недоторканими, із шерстю, рогами, нутрощами, завдяки вічній мерзлоті. Але внаслідок її відтавання влітку на певну глибину, річки й джерела вимивають із неї трупи, окремі кістки, бивні й виносять їх до гирла, на берег моря. Так само в берегових урвищах під час їх відтавання й підмиву подекуди знаходяться трупи або кістки вимерлих тварин, які зрештою також потрапляють у море, що ховає їх вдруге під своїми наносами. Тільки трупи ці часто знищуються хижими птахами й тваринами, що не гребують м’ясом, яке пролежало десятки тисяч років у замороженому стані.

Такий своєрідний склад Великого Ляховського острова й приваблює щороку навесні промисловців із материка; вони приїжджають збирати на лайдах, тобто пласкому узбережжі моря, у гирлах і долинах струмків і річок бивні мамонтів, що звільнилися за минулий рік із мерзлого ґрунту й стирчать ще у відталій землі або винесені на берег. Ці бивні, які добре збереглися в мерзлоті, мають таку ж цінність, як і сучасна так звана слонова кістка — бивні слонів, що живуть зараз. Їх скупляли в промисловців місцеві й приїжджі купці й відвозили на ярмарок до Якутська, звідки вони направлялися далі в Сибір і Росію та використовувалися на різні вироби — гребінці, запонки, різні скриньки, більярдні кулі тощо.

Інші кістки викопних тварин не потрібні промисловцям; ними цікавиться тільки наука, що на їх підставі робить висновки про тваринний світ минулих часів. Тільки трупи, що з’являються подекуди після танення час від часу, привертали до себе увагу, але здебільшого гинули безслідно, бо промисловці не знали їх значення й не вміли ані обміряти й описати їх, ані зберегти від пошкодження.

Горюнов і два його товариші вже одного разу побували на острові разом із промисловцями, що збирають бивні, і зацікавилися на диво великою кількістю їх саме тут. Але пояснити це явище вони не могли і в Козачому, звичайно, не знайшли літератури з цього питання.

Тепер Горюнов скористався нагодою познайомитися з літературою в столиці, а дещо привіз із собою. Тому мандрівники вирішили залишитися на острові на день, щоб оглянути берегові урвища уважніше, а ще дати відпочити людям і собакам.

Наступного ранку всі троє в супроводі Горохова подалися вздовж морського берега. Руйнівна літня робота сонця й моря ще не починалася, хоча низьке сонце, промені якого падали прямовисно на урвища, уже дещо зробило. Ці урвища досягали двадцяти-двадцяти п’яти метрів у висоту; із верхнього краю величезними фестонами то вище, то нижче звисали замети снігу, що щільно змерзся, подібно до тих, які звисають нерідко із дахів будинків після сильних завірюх.

Але тільки тут, де зимові хуртовини такі часті й сильні, ці фестони сягали чотирьох-шести метрів у довжину й двадцять-сорок метрів у ширину, при товщині в один-два метри. Під цими заметами починалася стрімка стіна урвища, яка у верхній частині складалася то із суцільного льоду, то з піщано-глинистого наносу. Лід на урвищі являв собою суцільні маси різної ширини, ніби величезні льодові стіни, що сягали вглиб острова. Проміжки між цими стінами зайняті були наносом, який складався з тонких шарів глею, дрібного піску й льоду, що чергувались. Коло верхнього краю урвища там, де якийсь фестон обривався, можна було бачити, що як лід, так і наноси перекриті шаром піску, глею чи торфу, який коло поверхні землі завершувався шаром чорного ґрунту тундри, вкритої ще товщею снігу.

Нижня частина урвища була здебільшого закрита схилом із твердого снігу, який накопичився під захистом берега протягом зими. Цим схилом, що сягав восьми-десяти метрів у вишину, можна було вилізти до самої стіни урвища й переконатися, що й льодові маси, і товща наносів між ними лежали на суцільному льоду, який таким чином складав фундамент острова заввишки над рівнем моря дванадцять-п’ятнадцять метрів.

Оглянувши берег, мандрівники виявили, що кістки тварин знаходилися не в льодових масах, а в товщах наносу поміж ними. Це підтвердив і Горохов, який був на острові багато разів і бачив іноді й трупи; останні теж були в наносі.

Пройшовши кілометрів десять уздовж берега й переконавшись, що його склад скрізь однаковий, мандрівники повернулися до обіду в Мале Зимовище, прихопивши кілька знайдених кісток, у тому числі череп носорога й бивень мамонта. У льодових частинах стіни їм удалося побачити також початок руйнівної роботи сонця у вигляді ніш, які виїли в льоду його промені, прикрашених льодовими бурульками, що звисали зверху й були схожі на сталактити вапняних печер.

За обідом Горюнов розповів товаришам, як пояснював Толль утворення цього дивного острова й причини численних трупів зниклих тварин на ньому. На думку цього вченого, льоди острова, які збереглися на початок великого зледеніння, становили залишки великого льодовика. Поверхня льодовика, що зменшувався після закінчення цього періоду, була порита через танення струмочками талої води, що стікали з більш високих частин острова; у цих вибалках і вибоїнах вода відкладала пісок і мул. Залишки рослин, знайдені в цих наносах, свідчать, що за тих часів рослинність тут була набагато пишнішою, ніж тепер, коли вона складається з лишаїв, мохів і квіткових рослин, карликових на зріст, а колись тут росли цілі гаї вільшини, що сягала чотирьох-шести метрів заввишки, потім верби й численні злаки, незважаючи на сусідство льодових мас. Вочевидь, клімат післяльодовикового періоду був м’якший, ніж сучасний, бо тепер подібні рослини трапляються на материку тільки на декілька градусів південіше. Рештки їжі, знайдені в шлунках і зубах трупів мамонта, свідчать, що він споживав ці рослини, а положення трупів у товщах наносу поміж льодових мас доводить, що він тут жив і тут загинув.

Чому ж Великий Ляховський острів став улюбленим притулком різних ссавців післяльодовикового часу?

Це можна пояснити тим, що на початку четвертинного періоду суша Сибіру простягалася набагато далі на північ, ніж зараз, і Новосибірські острови входили до складу цієї суші. Наприкінці останнього льодовикового періоду, коли в Сибіру ще збереглися мамонти, довгошерсті носороги, первісні бики і вже існувала первісна людина, ця північна окраїна Сибіру почала розбиватися великими розломами й окремі ділянки її опускалися й затоплялися морем. Вищі ділянки поступово звільнялися від льоду й вкривалися рослинністю. Клімат був тоді теплішим, ніж сучасний, судячи із залишків флори, знайдених у відкладеннях разом із кістками. Тварини, звичайно, рятувалися від наступу води на піднесених ділянках суші. Однією з таких ділянок був теперішній острів Великий Ляховський, разом з іншими островами Новосибірського архіпелагу, і на ньому зібралось особливо багато тварин, які бігли інстинктивно на південь, саме тому, що він — найпівденніший із цих островів. Але він вже був відокремлений широкою протокою від материка, тобто перетворився на острів, і сухопутні тварини, які на нього потрапили, вже не могли йти далі. Цих тварин скупчилося на ньому так багато, що острів не міг прогодувати їх усіх і став їхнім кладовищем.

Про те, скільки мамонтів на ньому жило, можна робити висновок на підставі кількості мамонтової кістки, тобто бивнів, які промисловці доставляли раніше на Якутський ярмарок. За статистикою видно, що кожного року привозили від тисячі до тисячі чотирьохсот пудів, у середньому тисячу двісті пудів. Пара бивнів великого мамонта важить вісімдесят кілограмів, тобто п’ять пудів. Отже, на ярмарок щорічно привозили бивні двохсот сорока мамонтів. Більшість їх добували на Великому Ляховському острові, де прибій моря підмивав крижану стіну, описану вище, і звільняв із льоду й намулів бивні, що й потрапляли у великій кількості на узбережжя. Тут їх і збирали промисловці, бо це було набагато легше, ніж викопувати їх із мерзлого наносу в льодовій стіні.

Таким чином, колись, наприкінці останнього льодовикового періоду, коли ця частина колишньої суші вже перетворилася на острів, відрізаний від материка широкою протокою, там бродили численні стада мамонтів, які поступово гинули тут від голоду. Одні потрапляли в грязьові потоки, які утворювалися під час танення льоду влітку; другі в’язнули в болотистому ґрунті западин, що вабили їх своєю травою; треті провалювались у тріщини льодовика, на поверхні якого рятувалися від докучливих комарів, та ґедзів, і трупи їх заносилися потім піском і мулом. Тільки такі трупи могли зберегтись у вічній мерзлоті, яка розвивалася після закінчення зледеніння, тоді як трупи, що вільно лежали на земній поверхні, знищувалися хижими звірами й птахами, і від них лишалися тільки кістки, що також руйнувалися з часом, і міцніші бивні. Ось чому цей острів став головним сховищем мамонтової кістки, що приваблювало промисловців усього північного узбережжя.

— Треба зауважити, — додав Горюнов після закінчення свого пояснення, — що не всі вчені поділяють погляди Толля на походження викопного льоду Ляховського острова. Наприклад, Бунте, який вивчав його одночасно із Толлем, вважає, що цей лід — не залишки колишнього льодовика, а пізніше утворення і що подібний лід утворюється й зараз в усьому Північному Сибіру замерзанням води, яка потрапляє навесні в глибокі тріщини мерзлого ґрунту, що утворилися восени від морозів і взимку заповнені снігом. Отже, цей викопний лід набагато молодший за лід того часу, коли жили мамонти.

— Як же тоді тварини могли потрапляти в лід, якщо він набагато молодший?