Розділ «Через Льодовите море»

— А ти залізь під шубу й засни, може й побачиш! — пожартував Горохов.

— І то правда, лягаймо, проспімо до ранку, там удень спокійніше буде!

Але спали все-таки тривожно, бо, лежачи на льоду, чули ще краще, як то зовсім близько, то трохи далі утворюються тріщини. Собаки теж, проти звичаю, спали неспокійно, і один по одному починали гарчати чи завивати. Горохов кілька разів уставав і виглядав із намету, щоб переконатися, чи не змінюється напрямок вітру. Коли розвиднілося й усі прокинулися, він заспокоїв їх словами:

— Нічогісінько не видно, задуває, як і раніше, можете не вставати. Вилежувалися до пізнього ранку, аж поки голод не підняв усіх. Розвели вогонь, поставили чайник. Горохов і Нікіфоров пішли годувати собак, які збилися в купу поміж двома стрімкими крижинами, де вітер зовсім не відчувався. Хуртовина почала змінювати свій характер — то затихне хвилин на п’ять, на десять, що аж небо починає прояснюватися, то зареве із подвоєною силою. Під час одного затишшя Горохов заліз на високу крижину, роздивився навколо, протяжно свиснув і закричав:

— Одначе, хлопці, ми кудись попливли, навкруги вода!

Усі, перелякані, полізли до нього на крижину й побачили, що на півдні, звідки вчора прийшли льодом, чорніє крізь снігову імлу море; на півночі теж чорніла вода, а на захід і схід простирався торос, але наскільки далеко — не можна було розібрати. Дивуватися довго не довелося, бо новий порив вітру застелив усе снігом і зігнав їх униз. Довелося повернутися до намету.

— Я гадаю, — сказав Горюнов, що льодове поле, на якому ми знаходимося, було слабко припаяне до інших. Коли лід потріскався, натиск вітру відірвав наше поле й погнав морем.

— Але куди?

— Очевидно, на північ, куди він дме.

— Але якщо в цій частині моря є течія, то нас може занести далеко на захід або схід!

— Звичайно, може.

— Що ж нам робити?

— Нічого зробити не можна. У таку погоду пливти на нашій байдарі небезпечно. Залишається чекати, поки завірюха не скінчиться.

— А якщо крижину ще розламає?

— Якщо її досі не розламало, сподіватимемось, що не розламає й далі, аж поки не потягне на інше поле, або приб’є до суцільного льоду.

— На цей випадок не завадило би приготувати нашу байдару й поскладати до неї всі речі.

— Правильно! — заявив Горохов.

Поснідавши, зайнялися розвантаженням нарт і з’єднанням частин байдари. Потім склали в неї вантаж і нарти, залишивши тільки намет й постелі в ній, прибрати які можна було за перших ознак небезпеки. Час від часу, коли вітер стихав, лазили на крижину, але бачили, як і раніше, на півночі й на півдні море, від якого в обидва боки їх відділяла відстань метрів сто.

Так минув день. Хурделиця лютувала, як і до того. Повечерявши, довго сиділи при світлі вогню, що догорав. Настрій був тривожний; іноді здавалося, що лід хитається під ногами. Але гуркоту, що свідчив про утворення нових тріщин, зранку вже не було чути. Очевидно, поле, що відірвалося, було досить міцним. Уночі чергували по черзі про всяк випадок. Вітер почав слабшати, й іноді крізь снігову імлу навіть з’являвся місяць у вигляді тьмяної, розпливчастої плями.

Ордин, якому випало останнє чергування, на світанку задрімав і прокинувся від сонячного променя, який освітив йому обличчя. Із подивом від побачив сонце, що вже зійшло, і над собою бліде блакитне небо. Негода скінчилася, вітер віяв порівняно слабко, часто затихаючи; свіжий сніг почав сліпучо виблискувати.