Розділ «На порозі обітованої землі»

Повільно, довгими зиґзаґами піднімався караван білим схилом усе вище й вище, і здавалося, кінця не буде підйому; легкий туман, який огортав схили, не дозволяв бачити його гребінь, і сніговий укіс ховався вже за сотню кроків у сіруватій імлі.

— От яка висока гора! — вигукнув Горохов під час однієї із зупинок на повороті, необхідних для відпочинку собакам.

— Ми, певно, потрапили дуже невдало на схил однієї з окраїнних гір, замість того, щоб пройти в долину, — зробив припущення Ордин.

— Цілком можливо, що весь південний край землі такий, — зауважив Горюнов. — Пригадайте, що ми бачили попереду скелястого гірського пасма високий сніжний вал, що простягся дуже далеко; от на нього ми, очевидно, й піднімаємось.

— Дивна земля! — сказав Костяков. — Замість стрімких урвищ і скелястих мисів, які оточують острови Новосибірські й Беннетта, тут такий рівний довгий схил.

— І немає навіть льодовиків, що сповзають зверху, а тільки сніг, — додав Ордин.

— Так, це дивно! Цей схил південний, і сніг на ньому має станути за літо. Але над ним, як ми бачили, піднімається вище пасмо гір, з яких мали б спускатися льодовики через цей схил до моря. А ми їх поки що не бачили.

— Єдине пояснення цього дивного факту, що за цим сніговим валом лежить глибока долина й льодовики спускаються до неї, — припустив Ордин, — а потім величезним льодовим потоком десь виходять до моря, як на Шпіцбергені.

— Але де ж тоді будуть кормовища для птахів, які начебто прилітають сюди, не кажучи вже про онкілонів, в існування яких я, втім, не вірю? — заявив Костяков.

— Зачекайте трохи, товариші, розгадка не за горами, — засміявся Горюнов. — Уперед, бадьоріше!

На наступній зупинці барометр показав уже висоту вісімсот метрів над рівнем моря. Туман неначе погустішав, і Горохов заявив:

— Як хочете, а треба повернути назад.

— Це ж чому? — вигукнув Горюнов.

— Невже не бачите? Ліземо, ліземо, неначе на небо. Не може бути такої високої гори.

— Ох-хо-хо! — розсміялися всі троє, і навіть Нікіфоров приєднався до них.

— А туман що означає? Згадайте гору Кигилях, яка пускає туман, щоб люди не могли залізти на неї.

— Ну, Микито, я бачу, ти від каюрів забобонів набрався. Туман на високій горі — звичайна річ, особливо в цих місцях. Не бачили ми його, чи що?

— Ваша воля, робіть як знаєте, але я вас застеріг. Потім не кажіть, що Горохов вас у халепу завів.

Попленталися далі й ще за півгодини крізь поріділий туман побачили нарешті кілька темних скель серед снігу, ще досить високо попереду. Усі зітхнули вільніше і з новими силами продовжували шлях; сніг став більш розсипчастим, і хоч схил став пологим, але нарти занурювалися глибоко в сніг і доводилось приминати дорогу для собак. Тому підйом уповільнився й останні півкілометра далися важко.