Розділ «Жертвопринесення»

Наступного дня мандрівники, минувши останнє стійбище, досить рано повернулися додому. Навколо землянки вождя вони побачили скупчення онкілонів, які оточили воїнів сусіднього стійбища, котрі щойно привели полоненого вампу.

Вони розповідали, що цього дня вранці, вирушивши на полювання, вони натрапили на п’ятьох вампу, певно, розвідників, які чекали на можливість викрадення оленів. Їх наздогнали недалеко від стада. Відбулася сутичка, під час якої двох вампу вбили, двоє встигли втекти, а одного пораненого взяли в полон і привели в подарунок чужоземцям. Воїни знали, що останні збирають шкури й черепи диких тварин, під час останньої екскурсії в долину Тисячі Димів узяли череп і кістки вампу, з’їденого вовками, і вирішили, що живий вампу ще краще годиться для тієї ж мети. Полонений стояв із міцно зв’язаними назад руками, заюшений кров’ю з кількох ран від списів і стріл, і, видно, ледь тримався на ногах. Його обступили суцільним колом жінки й діти, яким дуже рідко доводилося бачити вампу. Тепер вони могли досхочу надивитися на живого вампу.

Коли мандрівники заявили, що вампу їх цікавить, доки він живий, Амнундак наказав, щоб його прив’язали до дерева. Мандрівники вирішили поквапитися зробити всі виміри, які їх цікавили, а потім попросити вождя відпустити вампу.

Полонений був іще молодий, м’язистий, як усі ці первісні люди. Вимірам черепа, звичайно, заважало сплутане волосся, в якому був багатолітній бруд, і Горюнов вирішив обстригти його. Коли він підійшов до вампу з блискучими ножицями, той подумав, що його збираються зарізати, і дико закричав. Операція стрижки здійснювалася під поглядами цілого натовпу онкілонів, який оточив дерево, — їм ніколи ще не доводилося бачити щось подібне, і сам інструмент був їм незнайомий. Полонений сприйняв це за прелюдію до якихось катувань і намагався схопити своїми міцними зубами руку мучителя, тож довелося зав’язати йому рота. Блискучі інструменти для вимірювання черепа зовсім налякали його. Ці виміри, а також обмірювання тіла він, звичайно, прийняв за якісь чаклунські маніпуляції, унаслідок яких із ним мало статися щось дуже погане. Нарешті, коли принесли й поставили перед ним на блискучій тринозі якийсь чорний предмет, він заплющив очі, уявивши, що зараз його вразить блискавка. Тому, коли йому нарешті дали спокій і з ним нічого не сталося, він, напевно, був здивований.

Онкілони з величезною цікавістю стежили за всіма цими операціями; обмірювання голови й тіла були їм уже знайомі, бо спочатку жінки, а потім деякі воїни й діти вже зазнавали їх, і завжди ці виміри закінчувалися тим же чорним предметом на блискучій тринозі, значення якого онкілони не могли зрозуміти.

Коли все скінчилося, Горюнов попросив вождя відпустити бранця на волю, але почув рішучу відмову.

— Сьогодні ввечері в нас знову буде моління, і шаман дізнається рішення духів, чи має вампу померти, — заявив Амнундак. — Досі ми полонених не відпускали ніколи.

Уже смеркалося, і мандрівники, стомлені далекою екскурсією та історією з полоненим, були раді повернутися до своєї чистої землянки й розташуватися коло палаючого вогню. Туман уже згущався й знову ставало холодно. Від Горохова вони дізналися, що й напередодні, і цього дня туман тривав до полудня, а потім, незважаючи на те, що сонце було видно, весь час було холодно, «як у нас у Козачому о цій порі». Цього дня помітили відліт стрижів на південь, а гуси й качки також збиралися до відльоту, бо їх спонукав наступ холоду. Після двох морозних ночей трава на галявині поблякла й полягла, а листя на деревах, не жовтіючи, почало опадати. Онкілони були здивовані й казали, що такі холоди й тумани в них бували тільки місяцем пізніше, а птахи відлітають тепер теж раніше звичайного часу. Із приводу холоду цього вечора і було призначено моління.

Коли стемніло, Горохов пішов дізнатися, чи не прийшов шаман і чи можуть білі люди бути присутніми на молінні. Він повернувся зі звісткою, що цього разу моління буде тільки в присутності воїнів і навіть жінок і дітей буде виведено із землянки.

Внаслідок холоду Амнундак просив білих людей пустити жінок із дітьми на цей час у їхню оселю.

— Мені спало на думку, що вони затівають щось лихе! — сказав Ордин після цієї звістки. — Вони видаляють усіх жінок, щоб ми не могли дізнатися нічого через них.

— Можливо, — відповів Горюнов. — Але завадити ми не можемо, і залишається тільки бути насторожі. А от спитайте Аннуїр, чи бувають у них такі моління.

Аннуїр повідомила, що подібні моління бувають перед походом проти вампу.

Скоро землянка наповнилися жінками й дітьми, які прийшли коротати час свого вигнання біля багаття білих людей. Вони й раніше бували тут у гостях, особливо під час відсутності чужоземців, але тепер, з’явившись цілим родом, були сміливішими, принесли із собою палички з м’ясом, коржики й почали готувати вечерю; їх сміх і жарти, вереск дітей, плач немовлят наповнили землянку. Дивлячись на цих веселих і безтурботних людей, які ще недавно пропонували гнати чужоземців у шию й звинувачували їх у нещастях, що напророчили предки, а тепер теревенили й жартували з тими ж чужоземцями, мандрівники не могли не подумати про те, що бачили напередодні в чорній пустелі і що загрожувало близькою загибеллю цьому первісному племені, якщо становище не зміниться.

— Я все думаю й не можу вирішити… — сказав Горюнов Ордину, залишившись наодинці з ним у кутку землянки, коли сміх і жарти жінок почали набридати, — не можу вирішити, чи мусимо ми сказати онкілонам про загибель, яка їм загрожує, й запропонувати їм іти з нами на південь.

— Я теж думав про це, — відповів Ордин, — але вирішив, що це передчасно. Зараз море відкрите і йти їм, не маючи човнів, нікуди. А крім того, невідомо, чи справдяться й у якому вигляді мої побоювання. Якщо поновиться так чи інакше грілка Землі Санникова, усе може змінитися на краще, можливо, на цілі десятиліття.

— А якщо грілка не поновиться й на наших очах почне насуватися зима?

— І все-таки говорити їм нічого не доведеться. Куди вони можуть іти крізь льоди в полярну ніч, без достатньо теплого одягу, без палива, без оленів, які загинуть від голоду через кілька днів шляху по льодах? Ні, цю зиму вони якось переживуть, а навесні, коли побачать, що сніги не тануть, що тварини загинули, самі можуть додуматися до необхідності піти звідси.

— Правильно! А навесні ми можемо повернутися сюди з великою експедицією, яку пошле академія, щоб вивчити землю та її населення, перш ніж сніги повністю заповнять улоговину. Тоді легше буде влаштувати й вихід онкілонів — вони повірять у його необхідність.