TextBook Важкі часи продовжувались. Моєму здивуванню не було меж, коли подзвонили з «Мірз-Старбак» і запросили на роботу наступного понеділка. До цього я обходив усе місто, розносячи резюме. Більше нічого не лишалося. Я не хотів працювати, але й жити з батьками також. Певно у «Мірз-Старбак» надійшла ціла купа резюме. Я не міг повірити, що вони обрали саме моє. Це був великий універмаг з філіями у багатьох містах.
Наступного понеділка я вирушив туди, тримаючи в руці пакет з обідом. Універмаг знаходився за кілька кварталів від моєї школи.
Я до цих пір не міг втямити яким чином мене обрали. Я заповнив анкету, а співбесіда тривали всього кілька хвилин. Напевно, я відповів правильно на всі питання.
На першу ж зарплату зніму собі кімнату неподалік від бібліотеки, подумав я.
Я більше не почувався самотнім, та й насправді не був таким. За мною йшов бродячий пес. Бідолаха був геть худий; через шкіру проглядали ребра. Він був майже повністю облізлий. Та шерсть, що залишилась, стирчала клаптями. Цей пес був побитою, заляканою, викинутою на вулицю жертвою Homo sapiens.
Я зупинився, присів і простягнув руку. Він відійшов.
«Ходи сюди, друже, я твій друг… Давай же, не бійся…»
Він наблизився. У нього були дуже сумні очі.
«Що вони з тобою зробили, друже?»
Він пійшов ще ближче, крадучись уздовж тротуару й швидко виляючи хвостом. Потім він стрибнув на мене. Він, вірніше те, що від нього лишилось, був великий. Він штовхнув мене передніми лапами і я впав на тротуар, а він лизвав мені обличчя, рот, вуха, лоб. Я відштовхнув його, підвівся й витер обличчя.
«Заспокойся! Тобі треба чогось поїсти! ЇЖА!»
Я взяв свій пакет і дістав бутерброд. Я розділив його навпіл.
«Це тобі, друже, а це – мені!»
Я поклав його половину сендвіча на тротуар. Він підійшво до нього, понюхав і відійшов, озираючись на мене.
«Зажди, друже! Це було арахісове масло! Йди сюди, спробуй трохи ковбаси! Агов, хлопчику, повернися! Повернися!»
Пес знову обережно пійдійшов до мене. Я дістав бутерброд з ковбасою, відірвав шматок, витер з нього дешеву водянисту гірчицю й поклав на землю.
Пес підійшов до шматка, нахилився, понюхав, розвернувся й пішов. Цього разу він вже не озирався. Він побіг далі вулицею.
Не дивно, що я постійно був пригнічений. Я не отримував нормального харчування.
Я пішов далі до універмагу. Я йшов тією ж вулицею, якою ходив до школи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сендвіч із шинкою» автора Чарльз Буковскі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „46“ на сторінці 1. Приємного читання.