Розділ «49»

Я шукав роботу все літо і так нічого й не знайшов. Джимі Хетчера взяли на авіазавод. Гітлер наступав у Європі, створюючи робочі місця для безробітних. Ми з Джимом разом подали свої резюме. Ми заповнили їх однаково, з єдиною відмінністю в тому, що в графі «місце народження», я вказав Німеччину, а він – Рідінг, Пенсільванія.

«Джимі отримав роботу. А він же твій одноліток і ви вчилися в одній школі,» сказала мати. «А чому тебе не взяли на завод?»

«Вони нюхом чують ледарів,» сказав батько. «Все, що він хоче робити, так це сидіти цілісінький день у своїй кімнаті й слухати свою симфонічну музику!»

«Але ж хлопчику подобається музика. Це вже щось.»

«Та більше він НІЧОГО не робить! Нічого КОРИСНОГО!»

«А що йому робити?»

«Він має піти на радіостанцію, сказати, що йому подобається така музика і отримати роботу ведучого.»

«Господи, це ж не робиться так просто, там все набагато складніше.»

«А ти звідки знаєш? Ти колись пробувала?»

«Повір мені, це неможливо.»

Батько поклав до рота великий шматок свинної відбивної. Жирний шматок звисав з-поміж його губ поки він жував. Здавалося, ніби у нього три губи. Потім він проковтнув його і поглянув на матір. «Розумієш, матусю, хлопець просто не хоче працювати.»

Мати поглянула на мене. «Генрі, чому ти не їси?»

Нарешті я вирішив записатися в Лос-анджелеський Міський Коледж. Освіта там була безкоштовною, а книги можна було придбати в букіністичному магазині. Батькові було соромно за те, що я безробітний, а навчаючись в коледжі, я зміг би заробити хоч якусь респектабельність. Елі Лакорс (Лисий) вже провчився там один семестр. Він проконсультував мене.

«Який з тих сраних курсів найлегший?» запитав я у нього.

«Журналістика. Там взагалі нічого не треба робити.»

«ОК, буду журналістом.»

Я проглянув їхній буклет.

«А що це за координаційний день, про який тут пишуть?»

«А, забий, повне лайно.»