Розділ «46»

«Боїшся дічат?»

«Ні, мій брат хворий. Мені треба дивитися за ним.»

«Хворий?»

«Навіть гірше. Рак. Йому доводиться мочится через трубочку в пляшку, причеплену до ноги.»

Феріс прдовжив. «Ваша початкова платня буде сорок чотири з половиною центи за годину. Профспілки нема. Керівництво вірить, що те, що справедливо для компанії, справедливе й для вас. Ми ніби одна родина, наша мета – служити й приносити користь. Кожен з вас отримає десятивідсоткову знижку на всі товари у «Мірз-Старбак»…»

«ОГО!» вигукнув М’юкс.

«Так, пане М’юкс, це хороша угода. Ви піклуєтесь про нас, а ми, в свою чергу, про вас.»

Я міг би залишитись у «Мірз-Старбакс» на сорок сім років, подумав я. Міг би жити з божевільною подружкою, втратити половину вуха і, можливо, перейняти Ферісову посаду, коли він вийде на пенсію.

Феріс ще трохи поговорив про свята й відпустки і промова закінчилась. Нам видали комбінезони й місця в шафках, а потім відправили в підземні склади.

Феріс також там працював. Він був на телефоні. Щоразу, коли він відповідав на дзвінок, він прикладав слухавку до свого відрізаного лівого вуха лівою рукою, а праву запихав під ліву пахву. «Так? Так? Так. Зараз все буде.»

«Чінаскі!»

«Так, сер.»

«Відділ жіночої білизни…»

Потім він підіймав список замовлення, позначав необхідні товари та їхню кількість. Він ніколи не робив цього під час розмови, завжди тільки опісля.

«Візьми ці товари, достав їх у відділ жіночої білизни, отримай підпис і повертайся.»

Його розмова ніокли не мінялася.

Моєю першою доставкою була близна. Я взяв товари, поклав їх у кошик на колесах і поштовхав його до ліфту. Ліфт був нагорі, я натиснув кнопку й став чекати. Він наближався, я бачив його дно. Він був дуже повільним. Нарешті він спустився. Двері відчинилися і я помітив одноокого альбіноста, що керував ним. Господи.

Він поглянув на мене.

«Новенький, так?» запитав він.

«Ага.»