TextBook Очевидно, що Діана була продавщицею. Феріс підійшов до неї. Я не чув їхньо розмови, та бачив, як вони сміялися. Потім вони розійшлися. Діана підійшла й стала чекати ліфта, котрий мав забрати її на роботу. Ферсі повернувся до мене, тримаючи мою картку.
«Я зараз проб’ю, пане Феріс,» сказав я.
«Краще я. Хочу, щоб ти правильно почав.»
Феріс вставив мою картку в таймер. Він чекав. Я почув, як клацнув годинник, потім натиснув на ручку. Він поклав мою картку на полицю.
«На скільки я спізнився, пане Феріс?»
«На десять хвилин. А тепер іди за мною.»
Я послідував за ним.
Я побачив групу людей.
Чотири чоловіка і три жінки. Всі вони були старі. Здавалося, ніби у всіх були проблеми зі слиновідділенням. На кінчиках їхніх ротів була слина; вона висихала, ставала білою і вкривалася новим шаром.Деякі з них були дуже худими, а деякі дуже товстими. Деякі були короткозорими; інші тремтіли. У одго старого в кольоровій сорочці на спині був горб. Вони всі посміхалися, кашляли й пихкали цигарками.
Раптом я все зрозумів.
«Мірз-Старбак» шукала витривалих. Компанія не зважала на плинність кадрів (хоча цим новеньким була одна дорога – в могилу, тому вони були мають бути вдячними й відданими працівниками). І менне обрали для того, щоб працювати пліч-о-пліч із ними. Пані з бюро по працевлаштуванню оцінила мене, як придатного для роботи з цією жалюгідною купкою невдах.
Що б подумали хлопці зі школи, якби побачили мене? Мене, одного з найжорсткіших хлопців зі старших класів.
Я підійшов до групи й зупинився. Феріс сів на стіл і оглянув нас. Пормінь світла з лампи впав на нього. Він затягнувся сигаретою й посміхнувся до нас.
«Ласкаво порсимо до «Мірз-Старбак»…»
Здалося, ніби він поринув у задумливість. Певно згадував, як сам вперше прийшов у цей універмаг тридцять п’ять років тому. Він випустив кілька кілець і подивився на них. Його обрізане вухо виглядало вражаюче у світлі лампи.
Мій сусід, маленький сухий чоловічок, штурхнув мене ліктем. Він був одним і з тих, чиї окуляри, здавалося, ось-ось мають впасти. Він був ще огиднішим за мене.
«Привіт!» прошепотів він. «Я М’юкс. Одел М’юкс.»
«Здоров, М’юкс.»
«Послухай, хлопче, давай після роботи зайдемо до бару. Можливо, підчепимо дівчат.»
«Не можу, М’юксе.»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сендвіч із шинкою» автора Чарльз Буковскі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „46“ на сторінці 4. Приємного читання.