Розділ 78

Ми зустрілися з нею в Шерінгемі — маленькому містечку на північному узбережжі Норфолка, де риба була завжди така свіжа, ніби її викидали на берег хвилі прибою, що постійно гупали по берегу, здіймаючи солоний водний пил, який за кілька хвилин перебування в ньому подразнював губи, сушив очі й вкривав кристалами кожну волосину. Моя союзниця старіла, і досить скоро мала померти. Мене незабаром мали демобілізувати, носити однострій мені залишалося кілька днів; я міцно тримав обома руками свій кашкет, з грубого сірого неба вив вітер.

— Ну? — запитала вона, коли ми походжали то в один бік, то в інший, вздовж тих кількох метрів берега, що не були білі від піни. — Що в тебе для мене цього разу?

— Листи, — відповів я. — Він знову розсилає листи, до всіх університетів та інститутів світу. Цього разу не тільки американських: Європа, Росія, Китай — будь-куди, де є ресурси й розумні люди. Там є креслення ядерних ракет, ілюстрації корпускулярно-хвильового дуалізму, аналіз орбітальних екранів для захисту від тепла, співвідношення ваги та реактивної сили з точки зору виходу з орбіти…

Вона махнула на мене рукою в білій рукавичці, щоб я замовкнув.

— Думаю, я вже зрозуміла проблему, Гаррі.

— Він наказав мені відправити їх.

— Ти зробиш це?

— Не знаю. Саме тому я й хотів побачитися з тобою.

— Мені втішно, що ти так високо цінуєш мою думку.

Вона чекала, доки я все не проговорю, доки не розберуся зі власними думками, тож саме це я й зробив.

— Якщо я їх відправлю, історія знову зміниться. Раніше, ніж минулого разу. Я не можу її передбачити, не знаю, що саме станеться, але ці листи призведуть до революції в науці, скоротять технологічний розвиток на сорок-п'ятдесят років. Клуби майбутнього…

— Клуб Хронос уже в безладі, Гаррі. Коли Вінсент робив це раніше, історія змінилася. Не обманюй себе, вважаючи, що все відновиться за кілька життів.

— Якщо я їх не відправлю, моїй грі з Вінсентом кінець. Він зрозуміє, що я все пам'ятаю, а ми так і не наблизимося до його точки народження.

— Я досі вважаю, що нам треба просто відрізати йому вуха. За старих часів це спрацювало.

— Він не говоритиме.

— Чому ти такий певний в цьому, Гаррі?

— Бо я не говорив.

Вона закопилила губу й відвернулася від чергового вибуху морських бризок.

— Я не можу вирішувати це замість тебе. Якщо ти не відправиш ці листи, ми не матимемо іншого вибору, окрім як негайно схопити Вінсента й спробувати змусити його сказати правду. А якщо ти відправиш їх, то принаймні на це життя світ знову зануриться в хаос. Порядок буде зруйновано, від природного перебігу подій нічого не залишиться, людство вже ніколи не буде таким, яким було раніше. Але…

— Але я досі матиму довіру Вінсента й досі матиму шанс обманути його, щоб він розповів мені свої секрети.