Розділ 50

— Ви, хлопчики з Клубу Хронос, так боїтеся щось змінити. Проблема в тому, що ви розм'якли. Ви звикли до комфортного життя, а найголовніше в комфортному житті те, що жоден, хто до нього звик, ніколи не ризикуватиме хитати човен. Вам треба навчитися трохи жити; простим життям. Кажу вам, немає більшого кайфу!

— Як на вашу думку, ви коли-небудь змінювали перебіг лінійних подій? — запитав я. — Чи ви особисто коли-небудь впливали на результат війни?

— Ні, бля! — захихотів він. — Ми лише кляті солдати. Ми вбиваємо когось, вони вбивають наших, а ми у відповідь убиваємо їхніх — усе це, курва, нічого не означає, зрозуміло? Це лише цифри на сторінці. Коли ці цифри стають достатньо великими, товстуни, які цим лайном керують, сідають і кажуть: «Отакої, а зробімо те, що давно вже треба було зробити?» Я не загрожую розвитку історії, друже; я лише вогонь у печі. І знаєте, що в цьому найкраще? — просяявши, він підвівся на ноги й жбурнув у кут хати жменю зім'ятих банкнот, наче кістку собаці. — Усе це не має значення. Жодна куля, жодна краплина крові — нічого, бля, анітрохи не важить.

Він був пішов, але зупинився на порозі, вищирив зуби; одна половина його обличчя була в тіні хатини, а друга — на сліпучо-білому денному світлі.

— Гаррі, якщо тобі колись набридне твоє археологічне лайно, знайди мене на тонкій червоній лінії.

— Щасти тобі, Фідель, — відповів я.

Він посміхнувся й вийшов на світло.