Розділ 43

— Ви не правильно мене зрозуміли. Ви не справляєте враження людини, яка вирішила скоїти самогубство, але також ви не схожі на людину, яка готова пожертвувати собою заради якоїсь великої ідеї. Я не бачу причин, чому ви це робите…

— То чому ви припустили, що я іноземець?

Він знизав плечима:

— Напевно, інстинкт.

А ось це вже було трохи моторошно. Інстинкт був одним із тих факторів, змінити або контролювати які я не міг.

— Товаришу, — продовжував він, — ви надто розумний, щоб робити це без причини. Невже ви дійсно не мали іншого шляху?

— Жодного, що був би таким само цікавим, — відповів я.

Це дослідження людської душі обірвав стук у двері. Я жестом велів командирові сидіти за столом мовчки, сховав пістолет у пальті й опустився на єдиний стілець, що був біля його столу.

Я кивнув, і командир крикнув:

— Заходьте!

Двері відчинилися. Чоловік, який зайшов до нас, у цей час щось говорив, він вочевидь почав говорити за кілька секунд до того, як пролунав дозвіл зайти.

— …зараз дуже зайнятий і не мо…

Речення обірвалося.

Чоловік подивився на командира, потім на мене, потім широко посміхнувся.

— Отакої! — сказав він, і кожне його слово лунало так, ніби камінчик у ставок падав. — Яким вітром тебе принесло?