Розділ 28

— Отже, ти обмежуєш наші дискусії доступними приладами?

— Наукова дискусія мусить спиратися хоч на якісь дані, на якусь… хоч на поганеньку теорію; бо інакше ця дискусія не наукова, а філософська, — відповів я, — а це не мій фах.

Вінсент вчепився в підлокітники свого крісла, неначе цей важкий предмет меблів був єдиним, що не дозволяло йому люто схопитися на ноги. Я чекав, доки його спалах роздратування мине.

— Мислений експеримент, — зрештою сказав він. — На це ти, принаймні, погодишся?

Я милостиво змахнув рукою з келихом, мовляв, цього разу я, можливо, вислухаю нові ідеї.

— Інструмент, — зрештою сказав Вінсент, — для спостереження всього.

Я чекав.

Подальших пояснень не було.

— То що? — зрештою спитав я. — Я чекаю на розвиток думки.

— Ми припускаємо існування гравітації не тому, що бачимо її або можемо помацати, або впевнені, чим вона є, а тому, що можливо спостерігати її наслідки, які можуть бути прогнозовані завдяки теоретичним моделям. Так?

— Та-ак, — визнав я, очікуючи пастку.

— З явищ, які ми спостерігаємо, ми робимо висновок про існування того, що ми не спостерігаємо. Ми спостерігаємо, як падає яблуко, і кажемо: «Це має бути гравітація». Ми бачимо рефракцію світла, що проходить крізь призму, й оголошуємо, що світло має бути хвилею — а з цього висновку робимо інші висновки щодо властивостей і впливу, амплітуди та енергії. Отже, доклавши трохи зусиль, можна теорією дістатися до самої суті речей, базуючись на досить грубих спостережених явищах, так?

— Ти хочеш запропонувати кращий метод, ніж науковий?..

Він похитав головою.

— Інструмент, — рішуче повторив він, — який дасть висновки… про все. Якщо візьмемо складову частку всесвіту, приміром, атом, і оголосимо, що вона має певні доступні для спостереження прояви — гравітацію, електромагнетизм, слабкі та сильні ядерні сили — й оголосимо їх чотирма силами, на яких тримається Всесвіт, то хіба не має в такому разі бути теоретична можливість екстраполювати з цього єдиного крихітного об'єкта, в якому містяться основи всього, усю світобудову?

— Мене не залишає відчуття, що ми рухаємося назад, до Бога, — сказав я.

— Для чого існує наука, якщо не для всемогутності?

— Тебе цікавить відповідь з точки зору етики чи науки?

— Гаррі! — вигукнув він, різко схопився на ноги й почав крокувати взад-вперед у тому місці, яке я кілька місяців тому звільнив саме для цього. — Ти завжди ухиляєшся від питань! Чому ти так боїшся цих ідей?

Я сів у кріслі трохи пряміше, бо його обурення досягло майже незвичної сили. Було в тому, що він казав, дещо дивне, що змусило мене сповільнитися, зважити свої слова ретельніше, ніж зазвичай.