Розділ «§ 9. Пізнавальна діяльність людини»

- Ціннісноорієнтаційна або мотиваційна. Це сфера цінностей, ідеалів,

інтересів, які визначають життєдіяльність людини, її ставлення до світу, самої себе. Цей зміст свідомості має емоційне забарвлення і створює не точну, тобто об'єктивну копію, а суб'єктивно забарвлену інформацію, тобто оціночне знання.

- Нормативна. Це сукупність норм, правил, які мають регулювати

поведінку людей, їхню виробничу, соціально-політичну, моральну та іншу діяльність.

Сутність і структура суспільної свідомості розглядатимуться у темі "Духовне життя суспільства".

ПІЗНАННЯ ЯК ФОРМА ДУХОВНОГО ОСВОЄННЯ ДІЙСНОСТІ

ПОНЯТТЯ МЕТОДУ ПІЗНАННЯ

Метод пізнання - це сукупність процедур, за допомогою яких людина отримує істинне знання про світ, сукупність прийомів та операцій теоретичного і емпіричного пізнання, а також практичного освоєння дійсності.

Відмітною рисою методу пізнання є те, що він як сукупність пізнавальних процедур має відповідати об'єкту пізнання. Різні об'єкти та їхні властивості вимагають різних способів пізнавальної взаємодії суб'єкта з об'єктом (наприклад, пізнання структури фізичних тіл, їх переміщення і вивчення суспільства). Як зазначив англійський філософ Т. Гоббс, "метод повинен відповідати порядку творення речей".

Через те, що різні властивості об'єктів (наприклад, фізичні параметри тіла та його хімічний склад) або навіть самі об'єкти (наприклад, елементарні частинки чи віддалені небесні тіла) можуть бути пізнані лише за допомогою відповідних методів: науки, що вивчають різні за своєю якістю об'єкти, не можуть використовувати одні і ті самі методи. Нерідко сучасне природознавство та суспільні науки змушені створювати вузько спеціалізовані методи пізнання. Оскільки нині нараховують близько двох тисяч різних наук, то кількість методів неймовірно велика.

У цілому методи пізнання слід вважати сукупністю прийомів, способів та знарядь, за допомогою яких вивчають світ, отримують істинне знання про нього.

Можлива різна класифікація методів пізнання.

По-перше, їх традиційно поділяють на емпіричні й теоретичні. До методів емпіричного пізнання належать: вимірювання, спостереження, експеримент (їх характеристику див. у філософських словниках).

До методів теоретичного (раціонального) пізнання відносять дедукцію, аналіз, синтез, метод аксіоматизації, математичного моделювання і т. д. Кожному з цих рівнів властиві свої форми відображення (див. тему "Свідомість").

По-друге, методи пізнання можна класифікувати за ступенем спільності, за масштабами застосування їх об'єктів. За такою класифікацією ці методи можна розділити на:

- окремо наукові (що застосовуються в окремих науках);

- загальнонаукові (застосовуються в багатьох науках, наприклад,

спостереження);

- всезагальні. Це гносеологічні й методологічні настанови, на які орієнтується більшість наук. Історично до цих методів належать метафізичний і діалектичний.

1. Метафізичний метод панував як загальнометодологічна база у природознавстві й філософії до кінця XVIII ст. Він орієнтував наукове пізнання на вивчення сутності всіх явищ, світу як якісно незмінних, таких, що не мають внутрішніх джерел розвитку і тому позбавлених протилежних властивостей, сил, тенденцій. Сутність кожного явища, об'єктів світу пізнавалася через вивчення структури і зв'язку основних елементів. Канони формально-логічного мислення, його принципи та закони були логічним фундаментом метафізичного методу.