Розділ «§ 7. Право в системі соціальних норм»

судовий прецедент (або право суддів, прецедентне право) тут вирішальну роль відіграє судове рішення, випадок, який є прикладом, зразком. Буває, що при розгляді справи відсутній потрібний закон або звичай (особливо часто це відбувається при визначенні боржників або спадкоємців), тоді суддя сам формулює судове рішення. А інші судді в подібних випадках використовують це рішення як зразок. Право суддів поширене в Англії і США.

Нормативно-правовий акт (право або законодавця)- це єдине власне юридичне джерело, тобто офіційний документ, який створюється компетентними (що володіють відповідним правом) державними органами і містить обов'язкові юридичні норми. Це найпоширеніше джерело права, у тому числі й у нас. У нормативних актів є безсумнівні достоїнства: вони можуть бути швидко видані, замінені, скасовані; вони повинні бути дуже точно сформульовані (щоб їх можна було зрозуміти дійсно однозначно); усі вони не можуть суперечити конституції, тобто повинні носити конституційний характер.

Нормативно-правові акти класифікують за їхньою юридичною чинністю, яка залежить від того, який з державних правотворчих органів їх видав. Розрізняють: а) конституцію й інші акти (конституційні і звичайні); б) підзаконні акти (укази, постанови, декрети, інструкції тощо).

Вищою юридичною чинністю володіють закони. У нас в Україні закони приймають вищий законодавчий орган країни - Верховна Рада, а також безпосередньо населення країни, яке бере участь у законодавчому процесі шляхом усенародного голосування - референдуму.

Всі інші правові акти носять підзаконний характер. Підзаконний, як підказує вже сам зміст слова, - це значить підлеглий закону, що видається в строгій відповідності з законом. Підзаконні акти не можуть суперечити діючим законам, тим більше скасовувати або замінювати їх.

Серед підзаконних актів чільне становище займають укази Президента. Укази покликані регулювати основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики країни. Уряд України видає постанови, на основі яких здійснюється загальне господарське управління, соціально-культурне будівництво, керівництво обороною країни тощо. Міністерства, державні комітети й інші центральні відомства видають нормативні акти (найчастіше накази й інструкції) строго в межах своїх повноважень з метою регулювання відносин усередині відповідної галузі.

Неважко зробити висновок про становище конституції всій ієрархії правових актів: це правовий акт вищої юридичної чинності - основний закон країни. Сила цього закону виявляється в тому, що саме він: а) закріплює основи державного ладу, права і свободи /громадян; б) регулює інші важливі сторони життя суспільства. Всі інші закони і підзаконні акти видаються тільки відповідно до основного закону. Нарешті, основний закон служить вищою нормою поведінки громадян, усіх суспільних об'єднань і всіх державних органів.

У нерозривному зв'язку з правовими нормами існують правові відносини. Вони служать засобом, що допомагає перевести абстрактні норми права в конкретні суспільні відносини. Суспільні відносини, нагадаємо, - це зв'язки між людьми в процесі спільної діяльності.

Правові відносини - це, по-перше, зв'язки між людьми в процесі якої-небудь діяльності, а по-друге, відносини, що обов'язково регулюються нормами права. Якщо ж таких норм немає в системі права, немає і правових відносин. Скажімо, якщо немає юридичних норм, які регулюють любов і дружбу, виходить, цей вид відносин між людьми не є правовідносинами.

Для більшої чіткості додамо: правовідносини - це відносини, де юридично закріплені права й обов'язки сторін-учасників правових відносин. Наприклад, ви прийшли в магазин купити хліба, заплатили, продавець видав вам хліб. Є тут правові відносини? Є - цілком визначені відносини купівлі-продажу, регульовані нормами цивільного права. Це значить, що в обох сторін (покупця і продавця) є строго визначені права й обов'язки (заплатити - одержати, одержати - видати).

А якщо яка-небудь сторона порушить права чи обов'язки (узяв товар, а грошей не віддав)? Тоді викликають міліцію, до правопорушника застосовується передбачений нормами права державний примус, тому що норми права, як вам відомо, охороняються державою.

Таким чином, правові відносини - це урегульовані норми ми права суспільні відносини, учасники яких мають права й обов'язки, забезпечені й захищені державою.

А тепер про правопорушення. Поведінку порядної людини можна визначити як звичайну, нормальну, хорошу. Мовою юристів її називають правомірною (відповідно до норм права).

А як назвати поведінку, яка не відповідає нормам права? Протиправною, антигромадською чи правопорушенням. Правознавці визначають її як суспільно шкідливе, винне діяння, що суперечить нормам права. Уточнимо основні ознаки, за якими поведінку людини можна визначити як правопорушення.

Насамперед правопорушення - це завжди діяння. У перекладі зі строгої мови юристів це слово означає як усвідомлена дія, тобто активна, вольова поведінка (бійка, крадіжка, викрадення, хабар тощо), так і усвідомлена бездіяльність, тобто коли людина зобов'язана була щось зробити, але свідомо не зробила (не взяла квиток, не сплатила податки, прогуляла тощо). Якщо ж людина тільки задумала зробити що-небудь протиправне і навіть уголос про це говорила ("Піймаю - уб'ю!"), але не зробила, тут, звичайно, немає діяння, а виходить, немає правопорушення.

Не вважаються правопорушеннями думки, почуття, політичні і релігійні погляди, якщо вони не виражені в діях. Не вважаються правопорушеннями якості і властивості особистості, родинні зв'язки, національність тощо.

Наступна важлива ознака правопорушення - протиправність, тобто протиріччя нормам права. Адже не будь-яке діяння є протиправним, а тільки те, яке порушує вимоги права, закони.

Ще одна найважливіша ознака правопорушення - наявність провини (або винуватого діяння). Провина юридичною мовою - це психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки. Якщо особа усвідомлює неприпустимість (протиправність) своєї поведінки і виникаючих при цьому наслідків (скажімо, заподіяння шкоди, порушення договору, безпідставне збагачення), можна говорити про наявність провини. Якщо ж людина не здатна усвідомити протиправність своїх учинків (неповнолітній або хворий, визнаний судом неосудним), її діяння не можна вважати правопорушеннями.

Нарешті, будь-яке правопорушення є суспільно шкідливим діянням, оскільки воно може нанести шкоду особистості, суспільству, державі. І навіть якщо діяння не заподіює реальної, прямої шкоди в даний момент, але лише є загрозою суспільним цінностям - життю, майну, честі і достоїнству особистості тощо (наприклад, перехід на червоне світло, водіння автомобіля в нетверезому стані, порушення порядку в громадських місцях або транспорті, порушення правил техніки безпеки на заводах, шахтах, АЕС тощо - це теж правопорушення).

Зі сказаного видно, що ступінь суспільної шкідливості діяння може бути різним. За цією ознакою прийнято поділяти правопорушення на дві групи: злочини і провини.