Розділ «3.3. Методи прогнозування розміщення продуктивних сил та економіки регіонів»

Регіональна економіка

Прогнозування розвитку і розміщення господарства країни, його окремих регіонів, галузей, міжгалузевих комплексів охоплює найбільшу частку і є найважливішим завданням науково-дослідних робіт з регіональної економіки. Прогнози є науковим обґрунтуванням програм, а на їх основі — планів розвитку. Дотримання послідовності "прогноз —" програма —"план" гарантує раціональне управління розвитком та розміщенням галузей і регіонів.

Прогнозування — складний процес, зумовлений необхідністю врахування різноманітних чинників та ймовірності змін їх впливу на розвиток у різні інтервали часу. Збільшенням достовірності прогнозів, їх науковим обґрунтуванням займається наука про загальні особливості та принципи прогнозування — прогностика (у глобальному, планетарному масштабі — футуризм).

Мета прогнозування — створити науково обґрунтовані умови для сучасного і майбутнього регулювання соціально-економічного розвитку. Кінцевим його продуктом стає план: директивний (обов'язковий для виконання), як у радянській економіці, або індикативний (рекомендаційний), характерний для ринкової економіки.

Розрізняють прогнози за часом прогнозування: короткотермінові (до 2 років), середньотермінові (від 3 до 10 років), довготермінові (більше 10 років). є також далекотермінові прогнози, розраховані більш як на 15 років. Найпоширеніші (65 %) короткотермінові. Для них характерний і найвищий ступінь імовірності прогнозованого результату.

Прогнози поділяються за масштабом прогнозованих об'єктів і території прогнозування. На мікрорівні (підприємства, компанії, фірми та ін.) відділи стратегічного планування, які є в кожній більш-менш значній організації, прогнозують зміни ринкового попиту на власну продукцію і відповідно до нього — обсяги виробництва та асортимент продукції (послуг), впровадження нових технологій і випуск нового товару.

За кордоном на регіональному мікрорівні використовують кластерний метод прогнозування та регулювання розвитку об'єктів, які об'єднуються в кластери (за вітчизняною науковою термінологією це своєрідні міжгалузеві комплекси локального рівня). Наприклад, це може бути об'єднання швейної фабрики; сільськогосподарських підприємств, які постачають для неї сировину; модельних і рекламних агентств; навчальних закладів, які готують необхідних спеціалістів, торговельних і фінансових закладів та ін. Зазвичай на цих об'єктах розвивається малий і середній бізнес, сфера діяльності якого обмежується місцевим рівнем (поступово вони можуть вийти на міжрегіональний і міжнародний рівні). Кластерний метод використовують переважно для підвищення рівня розвитку відсталих регіонів. В Україні його почали впроваджувати, наприклад, у Хмельницькій області.

На регіональному мікрорівні широко використовуються також методи районного планування — прикладної інженерно-архітектурної дисципліни з організації (облаштування) території. Найкращі досягнення у цій сфері мають високорозвинені країни, які не тільки вдало організовують територію й облаштовують поселення з огляду на комфортність, екологічність та зручність, а й враховують естетичні критерії. В останні роки там швидко розвивається ландшафтна архітектура — штучно створені природні ландшафти у гармонійному поєднанні з інженерно-архітектурними об'єктами.

На мезорівні прогнозування полягає у виробленні галузевих і регіональних (територіальних) прогнозів. Останні потрібні для адміністративно-територіальних одиниць або економічних районів. Галузеві прогнози у західних країнах розробляють переважно великі компанії, які контролюють відповідні галузі економіки. Значну увагу в них приділяють прогнозуванню можливих змін ціни на певну продукцію на світових ринках. Державне галузеве прогнозування стосується переважно проблемних галузей, майбутній розвиток і розміщення яких не в змозі регулювати навіть найбільші компанії світу.

Регіональне прогнозування за останні 30—40 років досягло надзвичайних масштабів. Практикується вироблення прогнозів і програм розвитку регіонів як на національному (у межах країни), так і на міжнародному рівні (СБЗ, єврорегіони та ін.) із залученням іноземного капіталу. Нині налічується понад 40 видів різних форм спеціальних економічних зон і регіонів. Як правило, такі прогнози і програми створюються для розв'язання проблем соціально-економічного й екологічного розвитку відсталих регіонів.

На макрорівні прогнози розробляються для країни в цілому. Вони можуть бути галузевими (для здійснення кардинальних перетворень у розвитку й розміщені великих галузей), проблемними (для розв'язання найактуальніших проблем; у США набули розвитку так звані "програми національних цілей"), комплексними. Усі розвинені країни мають довготермінові програми соціально-економічного розвитку, розроблені на основі відповідних прогнозів. Часто прогнози розвитку окремих країн складають відомі міжнародні організації.

На глобальному рівні здійснюються комплексні соціально-економічні та екологічні прогнози розвитку людства, прикладом яких можуть бути моделі "Римського клубу", відомих дослідних міжнародних центрів (при ООН, СБ, МВФ та ін.). Сучасною офіційною програмою розвитку світової спільноти на XXI ст. слід вважати концепцію сталого (стабільного, стійкого) розвитку, яка була прийнята в 1992 р. Міжнародним форумом в Ріо-де-Жанейро.

За напрямами прогнозування розрізняють науково-технічні, економічні, соціальні, екологічні, військово-політичні та комплексні прогнози.

За особливостями (методами) дослідження прогнози бувають пошуковими і нормативними (з фіксованими, заданими величинами, які, наприклад, були характерні для радянської економіки).

Під час прогнозування використовують широку сукупність методів дослідження: методи екстраполяції (перенесення наявних тенденцій розвитку на майбутнє), експертних оцінок (прогнози виробляє група експертів — найвідоміших науковців і спеціалістів), економетричні моделі. Як інструмент досліджень найбільше використовуються моделі. Важливий внесок у розвиток економетричного моделювання зробили такі відомі західні науковці, як Л. Клейн, Дж. К. Гелбрейт, Р. Лекечмен, Р. Хейлбронер, В. Леонтьєв та ін. Існують спеціальні стандартизовані моделі: статистичні й динамічні, факторні, структурні та комбіновані. Найвідоміші з них: моделі динамічного міжгалузевого балансу, прогнози макропоказників розвитку (наприклад, модель Даммара — Харрода, Самуельсона — Хікса, Уортенська, Бруклінська, Фера та ін.), моделі господарської динаміки тощо. Із найсучасніших інструментів прогнозування відомі метод "Дельфін (експертні прогнози), метод "мозкової атаки" (генерація ідей), FUZZY-технологи (оцінка економічної ефективності й ризиків реалізації проектів) [4, 23—104; 10; 11].

У дослідженнях територіальних аспектів економіки і соціального розвитку України виокремлюють такі прогнози:

1. Генеральні схеми-прогнози1 (розвитку та розміщення продуктивних сил України; генеральна схема розселення населення, програми-прогнози використання і охорони природних ресурсів).

2. Галузеві схеми-прогнози (прогнози розвитку окремих галузей або їх сукупності; прогнози розвитку і розміщення міжгалузевих комплексів).

3. Регіональні (територіальні) схеми-прогнози (комплексні прогнозні дослідження для окремих районів країни). Раніше їх розробляли для союзних республік, окремих TBK союзного значення, особливо у районах нового освоєння. Нині це схеми-прогнози за адміністративними областями України та АР Крим, які мають науково обґрунтовувати формування програм соціально-економічного розвитку регіонів.

4. Схеми і проекти районного планування — інженерно-архітектурні дослідження щодо впорядкування та облаштування території. Раніше для областей розроблялися схеми районного планування, для адміністративних районів, міст, функціональних районів (рекреаційних, сільськогосподарських, гірничопромислових та ін.) — проекти районного планування. Тепер районне планування в Україні практично припинилося, оскільки не вистачає необхідних спеціалістів і фінансування. Проте окремі його аспекти діють на рівні земельного впорядкування, планування архітектурної забудови міст та інших поселень. Обов'язковим є складання програм соціально-економічного розвитку адміністративних районів і міст.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Регіональна економіка» автора Качана С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3.3. Методи прогнозування розміщення продуктивних сил та економіки регіонів“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

  • 1.2. Предмет і об'єкти дослідження, мета, завдання й методи сучасної регіональної економіки

  • 1.3. Теорії та концепції регіональної економіки

  • Розділ 2. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ ТА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ

  • Розділ 3. НАУКОВІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ ТА ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА Й ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

  • 3.2. Методи аналізу соціально-економічного розвитку регіонів (регіональна діагностика)

  • 3.3. Методи прогнозування розміщення продуктивних сил та економіки регіонів
  • 3.4. Районне планування

  • Розділ 4. РЕГІОН У СИСТЕМІ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ

  • 4.2. Територіальний поділ праці й територіальна організація господарства

  • 4.3. Види економічних регіонів. Проблеми типології

  • 4.4. Структура економічного регіону

  • 4.5. Проблемні регіони та їх типологія

  • 4.6. Регіони зі спеціальним режимом інвестування — спеціальні економічні зони

  • Розділ 5. ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ Й ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСТВА

  • Розділ 6. СУТНІСТЬ, МЕТА І ЗАВДАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Частина ІІ. РОЗВИТОК І РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

  • 7.2. Природно-ресурсний потенціал України

  • 7.3. Виробничий потенціал

  • 7.4. Науковий потенціал: суть, структура, динаміка

  • Розділ 8. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ І ТРАНСФОРМАЦІЇ В РИНКОВИХ УМОВАХ

  • Розділ 9. МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РОЗВИТКУ Й РОЗМІЩЕННЯ

  • 9.2. Металургійний комплекс України

  • 9.3. Машинобудівний комплекс

  • 9.4. Хіміко-лісовий комплекс України

  • 9.5. Будівельний комплекс

  • 9.6. Агропромисловий комплекс України

  • 9.7. Легка промисловість України

  • 9.8. Соціальний комплекс України

  • 9.9. Транспортний комплекс і зв'язок

  • Розділ 10. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ УКРАЇНИ, ЇЇ ІНТЕГРАЦІЯ В ЄВРОПЕЙСЬКІ ТА ІНШІ СВІТОВІ СТРУКТУРИ

  • Розділ 11. ФАКТОРИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

  • Частина III. ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ

  • Розділ 13. ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

  • 13.2. Донецький економічний район

  • 13.3. Придніпровський економічний район

  • 13.4. Північно-Східний економічний район

  • 13.5. Причорноморський економічний район

  • 13.6. Карпатський економічний район

  • 13.7. Подільський економічний район

  • 13.8. Центральний економічний район

  • 13.9. Волинський економічний район (Північно-Західний)

  • Частина IV. ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА

  • 14.7. Спеціальні функції державного екологічного управління

  • Розділ 15. ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ І СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

  • Розділ 16. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

  • 16.4. Податкова екологічна політика та екологічні інструменти митної політики держави

  • 16.5. Система штрафних санкцій за порушення вимог екологічного законодавства

  • 16.6. Надання субсидій, дотацій, грандів і премій на природоохоронні цілі

  • 16.7. Цінові інструменти в контексті розвитку економічного механізму природокористування

  • 16.8. Екосистемні виплати і відшкодування

  • 16.9. Екологічне страхування

  • 16.10. Фонди охорони навколишнього природного середовища

  • Розділ 17. ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗДІЙСНЕННЯ ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДІВ

  • Розділ 18. СВІТОВИЙ ДОСВІД І МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА