Розділ «1.3. Теорії та концепції регіональної економіки»

Структура теорії регіональної економіки і просторової організації господарства (ПОГ)

Історія формування регіональної теорії тісно пов'язана з розвитком економічної науки та економічної географії, у надрах яких були сформульовані основні теорії, концепції і моделі розміщення продуктивних сил і регіональної економіки.

Створити достатньо чітку, логічно побудовану структуру всього різноманіття наявних теорій, концепцій і моделей складно. У підручнику зроблена спроба виокремити у великі блоки найвідоміші течії наукової думки з теорії просторової організації економіки. Для об'єднання теорій застосовано такі Критерії: а) поділ на зарубіжні й вітчизняні концепції (що зумовлено принципово різними шляхами розвитку західної і пострадянської регіональної науки); б) особливості їх змісту, мети й об'єктів дослідження, а також ознак спільності методології досліджень. Наприклад, до блоку концепцій "факторів розвитку і розміщення" ввійшли наукові розробки, що досліджували вплив чинників розміщення на формування регіональної спеціалізації та її найбільшу ефективність.

У блоці "штандортних" теорій поєдналися формалізовані моделі економічного простору і розселення населення. Ще один блок об'єднав концепції, в яких основна увага приділялась вивченню ролі науково-технічного прогресу в розміщенні господарства. Четвертий блок охопив пошукові дослідження способів підвищення рівнів розвитку відсталих регіонів. Зауважимо, що запропонована структурна конструкція не є ідеальною та остаточною.

1.3.1. Зарубіжні теорії та концепції регіональної економіки і просторової організації господарства

1.3.2. Концепції й теорії територіальної організації господарств

Серед теорій розвитку світової економіки і розміщення виробництва провідні позиції займає теорія циклів ("довгих хвиль") Н.Д. Кондратьєва (1892—1938). Він кількісно обґрунтував, розрахував за часом та інтенсивністю, зобразив графічно наявність трьох великих циклів економічної кон'юнктури [2,208—216; 45,53—57]. Наявність циклів Кондратьєва було підтверджено дослідженнями Й. Шумпетера, В. Мітчела, Г. Менша та ін. "Хвилі" Кондратьєва здебільшого збігаються з фазами розвитку НТР. За оцінками сучасних наукових досліджень, найрозвиненіші центри світового господарства (високорозвинені країни) перебувають на початку п'ятої фази циклів (з початку 70-х років). Головна суть теорії циклів — зміна факторів розвитку і розміщення під впливом НТР. У різних країнах світу з різними стадіями економічного розвитку (для класифікації останніх найбільше значення мають праці Д. Валлерштейна, М. Портери [40; 41] та ін.) цикли Кондратьєва змінюються асинхронно. У кожному циклі провідні позиції в розвитку займають різні галузі промисловості, що впливає і на особливості територіальної організації господарства (ТОГ) (у цьому аспекті теорія Кондратьєва перегукується з теорією Вернона — Хірша).

Суть цих теорій — у дослідженні всіх стадій видобутку природних ресурсів, "їх переробки, використання і знищення відпрацьованої продукції та відходів. Такий підхід дає змогу з'ясувати всі види зв'язків між підприємствами різних галузей, особливості впливу різних факторів розміщення на різних стадіях циклу, комплексні форми організації господарства тощо. Теорію енерговиробничих циклів (ЕВЦ) розробив відомий економіст і географ М.М. Колосовський (1891—1954) [24], ресурсно-експортних циклів — Я.Г. Машбіц, ресурсних циклів добувної промисловості — Б.М. Зімін.

Теорія TBK (а точніше територіально-господарських комплексів — ТГК) обґрунтовує необхідність і вигідність комплексної територіальної організації господарства. За своєю суттю вона близька до теорії "полюсів зростання (з урахуванням реалій радянської планової економіки). її засновником був М.М. Колосовський [24] (ідея "районних комбінатів" — комплексної організації господарства економічних районів). Розвивалась теорія TBK на основі ідеї ресурсних циклів. М.К. Бандман і новосибірська наукова школа, до якої він належав, поглибили і доповнили цю концепцію для районів піонерного освоєння [3].

Економічне районування — виокремлення великих територіально-господарських (виробничих) комплексів як одиниць єдиного економічного простору країни стало основною ідеєю планової економіки СРСР.

Концепція міжгалузевих комплексів, яка поширилась в СРСР у 70—80-х роках, ґрунтувалася на протилежному підході — необхідності комплексної організації усіх стадій (у тому числі обслуговуючих галузей) виробництва кінцевої продукції.

Ідеї TBK і МКГ поглиблювалися в дослідженнях багатьох науковців у сфері економічної географії, розвитку і розміщення продуктивних сил.

З-поміж досліджень з ТОГ і РПС радянською наукою найбільше значення мали праці економетричного характеру — оптимізаційні моделі комплексної організації господарства, особливо в нових районах освоєння — Півночі, Сибіру та ін. Найвідомішими серед таких праць були роботи груп учених Центрального економіко-математичного науково-дослідного інституту (Москва), Сибірського відділення АН СРСР (Новосибірськ) та ін.

Найбільший внесок у розвиток теорії розміщення продуктивних сил, систем розселення населення, економічного районування та інших, крім М.М. Колосовського, зробили російські вчені О.О. Мінц (1929—1973) (економічна оцінка природних ресурсів та впливу ресурсного фактора на розміщення виробництва), А.Є. Пробст (1903—1976) (закономірності, принципи й чинники розміщення), Е.Б. Алаєв (упорядкування теоретичних понять і категорії територіальної організації господарства) [1], М.М. Некрасов (1906—1984) (спроба заснувати радянську "регіональну економіку") [33], ІМ. Маєргойз (1908—1975) (поняття територіальної структури господарства і територіальної організації систем розселення населення) [29], П.Я. Бакланов і Б.Б. Родоман (концепція формування економічного простору) та ін. [46].

В українській науковій школі ТОГ виділяються наукові дослідження К.Т. Воблого (1876—1947) (проблеми РПС Української PCP і комплексної організації господарства економічних районів), М.М. Паламарчука (теорія територіальної організації АПК), О.М. Паламарчука (економетричне моделювання територіальної організації господарства) [35], О.Г. Топчієва (теорія територіальних процесів і територіальної структури просторової організації господарства) [52], О./. Шаблія (проблеми оптимізації МГК) [57], Ф.Д. Заставного (теорія економічного районування і РПС) та ін.

Сучасний період розвитку російської наукової школи ТОГ характеризується поглибленням інтересу до питань регіональної економіки. Значним внеском у науку стали праці О.Г. Гранберга [10] з проблем упорядкування основних категорій регіональної економіки. Це практично є спробою розмежувати коло питань, які досліджує наука про РПС і регіональна економіка. В цьому напрямі працюють також В.В. Кістанов, М.В. Копилов [23], B. Відяпін, М.В. Степанов [43] та ін.

В.Н. Лексін і А.Н. Швецов опублікували низку праць з питань російської регіоналістики, але в них розглядалися переважно проблеми регіонального управління. Цим колом питань цікавляться також О.І. Гаврилов, Ю.М. Гладкий, О.І. Чистобаєв, ВЛ. Колесов, М.С. Мироненко, М.І, Ларін.

Деякі науковці намагаються досліджувати територіальну організацію господарства з огляду на регіональну економічну науку. Серед них можна назвати Ю.Г. Ліпеца, В.О. Пуляркіна, СЯ. Шліхтера [28], Т.Г. Морозову [44], І.О. Родіонову [45,46—67], ЮА. Симагіна, В.Л. Бабуріна, Ю.Л. Мазурова [2] та ін. .

Особливе місце посідають роботи Б.Б. Родомана (з теорії економічного простору) [46] і В.Л. Каганського (з теорії культурного ландшафту) [22].