Розділ «9.7. Легка промисловість України»

Регіональна економіка

Легка промисловість забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а інші галузі промисловості — кордом, технічними тканинами та ін.

В Україні функціонує 1971 виробниче підприємство, в тому числі у швейній промисловості — 1218. У 2009 р. понад 2/3 підприємств були акціонерними, а 9/10 належали до недержавного сектору.

Галузь має значні потенційні можливості, проте використовуються вони недостатньо внаслідок браку сировини. Підприємства частково працюють на давальницькій сировині, щоб не простоювати, а це призводить до збіднення українського ринку товарів.

Пріоритетні завдання легкої промисловості — формування і розміщення державних замовлень та державних контрактів, координування діяльності підприємств, пов'язаних із виконанням цих замовлень, розробка цільових програм перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку і діяльності підгалузей.

Легка промисловість має тісні зв'язки з хімічними галузями. Вже сьогодні Україна може використовувати власні потужності для виробництва синтетичної шкіри і клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Заслуговує на увагу вітчизняне виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Зміни у розміщенні легкої промисловості зумовлені ліквідацією розриву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництва орієнтуються на сировину і споживача; взуттєве і швейне — на споживача, лляне — на сировину.

У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належать первинна обробка текстильної сировини, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, сітков'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяно-повстяна підгалузі.

Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств на той час були невеликими. Певне пожвавлення її розвитку почалося в радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові в Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, великі бавовняні комбінати в Херсоні, Донецьку й Тернополі, камвольно-суконний — у Чернігові, Дарницький шовковий комбінат (Київ), Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнопрядильні фабрики в Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька область) та Богуславської (Київська область) суконних фабрик.

Виробництво товарів легкої промисловості представлено в табл. 9.10.

Таблиця 9.10. Виробництво товарів легкої промисловості [28]

ВиробиРоки
19901995200020052009
Загальний обсяг
Тканини всіх видів, млн м21212,0169,067,0113,586,8
утому числі: бавовняні564,078,037,053,034,5
вовняні72,015,07,08,34,0
лляні98,220,03,02,0
шовкові283,014,07,0
Ворсові, махрові, інші спеціальні тканини з хімічних волокон44,846,8
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({}); Панчішно-шкарпетковІ вироби, млн пар443,1118,640,055,559,5
Трикотажні вироби, млн шт.350,927,016,5
Трикотаж спідній26,916,8
Одяг верхній трикотажний4,53,1
Взуття, млн пар196,420,613,520,520,4
Виробництво на одну особу
Тканини всіх видів, м223,33,31,92,41,9
Панчішно-шкарпеткові вироби, пар8,52,30,91,21,3
Взуття, пар3,80,40,30,40,4

На бавовняну промисловість у текстильній промисловості припадає 39,7 % всіх вироблених тканин, що менше, ніж в 1990 р. (47 %). Для неї характерна віддаленість від сировинної бази і навіть споживачів. До її складу входять прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове й фарбувально-обробне виробництва. Бавовна є основною сировиною для виробництва деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Бавовняні комбінати розміщені в Херсоні й Тернополі; бавовнанопрядильний комбінат — у Донецьку; бавовняна фабрика — в Нововолинську, прядильна — в Полтаві, ватноткацька — в Києві.

Вовняна промисловість

Одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості — виробляє 8,7 % усіх тканин України. На підприємствах цієї галузі здійснюється первинна обробка вовни, виготовляються пряжа і тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську — тонкосуконна, Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика, Чернігові — камвольно-суконний комбінат.

Лляна промисловість

Є традиційною в Україні. Проте в останні роки обсяг виробництва галузі значно знизився, і в 2009 р. вона випускала лише 0,5 % тканин країни — на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах. Частина льоноволокна у 90-ті роки вивозилася за межі країни. Згодом внаслідок значного зниження цін на льоносировину на внутрішньому ринку відбулося зменшення посівних площ льону, що призвело до недостатнього забезпечення підприємств власним льоноволокном. Постає проблема збільшення площ для вирощування льону.

За останні роки у виробництві тканин значно зросла частка тканин з хімічних волокон. Зараз вона становить майже 40 %.

Трикотажна промисловість.

За 1990—2009 рр. трикотажне виробництво зменшилося в 14,5 разу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська область).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Регіональна економіка» автора Качана С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „9.7. Легка промисловість України“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

  • 1.2. Предмет і об'єкти дослідження, мета, завдання й методи сучасної регіональної економіки

  • 1.3. Теорії та концепції регіональної економіки

  • Розділ 2. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ ТА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ

  • Розділ 3. НАУКОВІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ ТА ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА Й ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

  • 3.2. Методи аналізу соціально-економічного розвитку регіонів (регіональна діагностика)

  • 3.3. Методи прогнозування розміщення продуктивних сил та економіки регіонів

  • 3.4. Районне планування

  • Розділ 4. РЕГІОН У СИСТЕМІ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ

  • 4.2. Територіальний поділ праці й територіальна організація господарства

  • 4.3. Види економічних регіонів. Проблеми типології

  • 4.4. Структура економічного регіону

  • 4.5. Проблемні регіони та їх типологія

  • 4.6. Регіони зі спеціальним режимом інвестування — спеціальні економічні зони

  • Розділ 5. ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ Й ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСТВА

  • Розділ 6. СУТНІСТЬ, МЕТА І ЗАВДАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Частина ІІ. РОЗВИТОК І РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

  • 7.2. Природно-ресурсний потенціал України

  • 7.3. Виробничий потенціал

  • 7.4. Науковий потенціал: суть, структура, динаміка

  • Розділ 8. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ І ТРАНСФОРМАЦІЇ В РИНКОВИХ УМОВАХ

  • Розділ 9. МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РОЗВИТКУ Й РОЗМІЩЕННЯ

  • 9.2. Металургійний комплекс України

  • 9.3. Машинобудівний комплекс

  • 9.4. Хіміко-лісовий комплекс України

  • 9.5. Будівельний комплекс

  • 9.6. Агропромисловий комплекс України

  • 9.7. Легка промисловість України
  • 9.8. Соціальний комплекс України

  • 9.9. Транспортний комплекс і зв'язок

  • Розділ 10. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ УКРАЇНИ, ЇЇ ІНТЕГРАЦІЯ В ЄВРОПЕЙСЬКІ ТА ІНШІ СВІТОВІ СТРУКТУРИ

  • Розділ 11. ФАКТОРИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

  • Частина III. ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ

  • Розділ 13. ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

  • 13.2. Донецький економічний район

  • 13.3. Придніпровський економічний район

  • 13.4. Північно-Східний економічний район

  • 13.5. Причорноморський економічний район

  • 13.6. Карпатський економічний район

  • 13.7. Подільський економічний район

  • 13.8. Центральний економічний район

  • 13.9. Волинський економічний район (Північно-Західний)

  • Частина IV. ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА

  • 14.7. Спеціальні функції державного екологічного управління

  • Розділ 15. ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ І СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

  • Розділ 16. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

  • 16.4. Податкова екологічна політика та екологічні інструменти митної політики держави

  • 16.5. Система штрафних санкцій за порушення вимог екологічного законодавства

  • 16.6. Надання субсидій, дотацій, грандів і премій на природоохоронні цілі

  • 16.7. Цінові інструменти в контексті розвитку економічного механізму природокористування

  • 16.8. Екосистемні виплати і відшкодування

  • 16.9. Екологічне страхування

  • 16.10. Фонди охорони навколишнього природного середовища

  • Розділ 17. ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗДІЙСНЕННЯ ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДІВ

  • Розділ 18. СВІТОВИЙ ДОСВІД І МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи