Розділ «4.2. Територіальний поділ праці й територіальна організація господарства»

Суть і форми суспільного поділу праці

Поділ праці — базова категорія суспільства. Із ускладненням розвитку суспільства поступово ускладнюється й поділ праці, загальною умовою якого є об'єктивна нерівність суб'єктів і об'єктів суспільного відтворення: природи, спроможностей і потреб людини, видів діяльності. Найдавнішим є природний поділ праці — за віком (дитяча праця і поняття працездатного віку) і статтю (жіноча і чоловіча праця) людей, їх фізичними та інтелектуальними можливостями (поділ на мисливців, знахарів, вождів), кровно-родовою приналежністю до відповідних соціальних груп (наприклад, кастовий поділ праці в Індії).

На більш високому рівні розвитку людства починається процес розподілу функцій у суспільстві, що зумовлює формування суспільного поділу праці (СПП). Виокремлюються розпорядницькі й виконавчі, виробничі і невиробничі функції. Із ускладненням виробничої діяльності з'являються функціональний, професійний і технологічний (технічний) поділи пращ. Апофеозом поділу останнього стали конвеєри. З розвитком промисловості формувалися нові види спеціалізації — цехова, заводська, галузева тощо.

Спеціалізація — це не лише сам процес поділу (диференціації) праці, а й результат цього процесу (спеціалізовані підприємства, їх об'єднання в галузеві, міжгалузеві комплекси). Виділяють такі форми спеціалізації підприємств — предметну (випуск готових виробів, подетальна, технологічна), територіальну. Територіальна спеціалізація підприємства відображає його розташування на певній території.

Поряд зі спеціалізацією (диференціацією) виникає кооперування (інтеграція) — процес встановлення виробничих, економічних, організаційних та інших зв'язків між різними видами діяльності і підприємствами. Спеціалізація і кооперування — два протилежних (поділ і об'єднання), але взаємозалежних процеси, окреме існування яких не має змісту (сенсу). Ще одним видом інтеграційного процесу слід назвати комбінування — процес локалізації на одному підприємстві різних технологічно послідовних і додаткових стадій виробництва. Останні, як правило, пов'язані з переробкою відходів і побічної продукції основного виробництва.

Найяскравішими прикладами комбінування є металургійні й хімічні комбінати. Комбінування може бути й просторовим, у цьому випадку воно збігається з комплексоутворенням.

Спеціалізацію, кооперування і комбінування називають формами суспільної організації праці (ФСОП). До них додають також концентрацію (розмір, обсяг) виробництва, яка буває агрегатною, заводською, організаційно-управлінською, територіальною тощо. Перші три ФСОП відображають якісний (суттєвий) аспект виробничого процесу, концентрація — його кількісні характеристики. Концентрація може мати і регіональні ознаки.

Суть існування ФСОП — зростання продуктивності й економічної ефективності виробництва за рахунок економії та удосконалення праці. Диференціація суспільного поділу праці й далі буде поглиблюватися, що приведе до подальшого ускладнення її наукової класифікації.

Поняття про територіальний поділ праці (ТПП)

Поняття про територіальну організацію господарства та її форми

Територіальна організація господарства (ТОГ) є результатом і проявом територіального поділу праці (ТПП) і складається із територіальних процесів і територіальних структур. Територіальні процеси ідентифікуються як явища територіальної диференціації (спеціалізації) та інтеграції (кооперування і комбінування), територіальної концентрації, суть яких була розглянута вище.

До цього слід ще додати деякі зауваження з приводу концентрації виробництва. Безумовно, вона має значний економічний ефект, крім випадків гігантоманії. Але немаловажну економічну роль відіграють середні та малі підприємства та фірми, які е більш гнучкими щодо змін ринкового попиту і можуть швидко перебудуватися і перепрофілюватися на інше виробництво (економічні втрати при цьому будуть мінімальними, порівняно з підприємствами-гігантами). Вони також є більш вигідними для виробництва унікальної, дорогої продукції, переважно у сфері високих технологій. Надзвичайно ефективна їх діяльність у малому бізнесі інфраструктурного призначення.

Наслідком територіальних процесів є формування територіальних структур — територіальних господарських об'єднань підприємств та інших об'єктів господарювання, поєднаних між собою різними формами зв'язків. В принципі є лише дві таких форми: угруповання і комплекс.

Групове локальне розміщення підприємств дає економію витрат за рахунок спільного використання природних ресурсів, населення, інфраструктури тощо.

Комплексне розміщення підприємств сприяє виникненню ще одного додаткового економічного ефекту за рахунок встановлення тісних виробничих зв'язків між підприємствами, які зменшують витрати на постачання сировини і матеріалів з інших регіонів, утилізацію відходів, оскільки продукцію або відходи одного виробництва переробляють інші підприємства-сусіди. Таку форму розміщення називають територіально-виробничим комплексом. Більш точною слід вважати назву територіально-господарський комплекс, оскільки TBK складається не лише з об'єктів виробничої, а й всіх інших форм людської діяльності.

Форми ТОГ мають різний таксономічний вияв. У економічній географії і науці про РПС прийнято виділяти такі форми територіальної організації промисловості:

— промисловий пункт — одне спеціалізоване підприємство з інфраструктурою і підприємствами, що обслуговують потреби населення (рівень невеликого населеного пункту);

— промисловий центр — два і більше спеціалізованих підприємств, не пов'язаних між собою виробничими зв'язками, що відповідає груповій формі розміщення (рівень міста);

— промисловий вузол — два і більше спеціалізованих підприємств, переважно пов'язаних між собою виробничими зв'язками, що відповідає комплексній формі розміщення — локальному TBK (рівень міста, агломерації);