Розділ 8. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ І ТРАНСФОРМАЦІЇ В РИНКОВИХ УМОВАХ

Регіональна економіка


8.1. Зміст понять "господарство", "національна економіка", "економічна система"


Життєдіяльність людей забезпечується взаємодією їх між собою, з природою і навколишнім світом, яка називається господарством. У сучасному розумінні господарська діяльність — це доцільна діяльність людей із виробництва матеріальних благ і послуг, спрямована на задоволення власних потреб [6, 400]. Вона охоплює не тільки продукування матеріальних і духовних благ, а й їх розподіл, споживання.

Господарську діяльність окремої країни називають національною економікою, або національним господарським комплексом. Термін "народне господарство", який залишився з тоталітарного минулого і несе певний ідеологічний зміст, виходить з ужитку.

Формування національної економіки можливе лише за умови розвитку територіального поділу праці, спеціалізації території та наявності міцної держави. За таких умов господарство країни з часом перетворюється в національний господарський комплекс, у якому всі учасники (галузі, території, підприємства, установи) перебувають у тісному взаємозв'язку і діють як єдиний організм.

Необхідними ознаками національної економіки є:

— національний суверенітет, тобто національна державність, законодавство, суверенітет господарської та зовнішньоекономічної діяльності;

— економічне середовище (грошова одиниця, грошово-кредитна та фінансова системи, обіг цінних паперів, митна система, виробнича інфраструктура);

— наявність тісних економічних зв'язків між суб'єктами господарювання в межах національних кордонів.

Важливою умовою для становлення національного господарства є наявність спільних духовних рис суспільства: традицій, звичаїв, моралі, культури, панування національної ідеології.

Господарство України набуло ознак національного лише на рубежі XX—XXI ст., зі здобуттям незалежності. До цього воно було частиною господарств інших країн, до складу яких входила територія України.

На сьогодні господарство України є національним за змістом, проте значною мірою залишається складовою господарського комплексу СРСР за структурою.

Від СРСР Україна успадкувала деградуючу централізовано-адміністративну економіку, переобтяжену важкою індустрією з нерозвинутою соціальною сферою, незначним виробництвом товарів широкого вжитку. Неефективність такого способу господарювання стала причиною економічної кризи.

І хоча адміністративна, фінансово-економічна інфраструктура в основному сформована, становлення національного господарства України ще попереду.

Розвиток господарства будь-якої країни залежить від виробничих відносин, які склалися між учасниками господарювання, тобто від організації виробництва. В основі виробничих відносин є відносини власності, тобто спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва. Сукупність виробничих відносин, що склалася між учасниками господарювання часто називають економічною системою.

Основними економічними системами у світовому господарстві є ринкова економіка і централізовано-командна економіка.

Ринкова економіка характеризується приватною власністю на засоби виробництва, вільним підприємництвом і ринковим господарським механізмом. Вона передбачає наявність конкуренції, ринкове формування цін та регулювання господарської діяльності. Втручання держави у господарське життя мінімальне і обмежується захистом приватної власності та встановленням правових норм, за якими функціонують вільні ринки. Водночас держава має певні можливості (в основному економічні) впливу на господарські процеси. Наприклад, за допомогою гнучкого оподаткування вона може прискорювати або гальмувати розвиток певних видів господарської діяльності.

На сьогодні у світовому господарстві ринкова економіка є пануючою економічною системою.

Централізовано-командна, або командно-адміністративна економіка, ґрунтується на загальнодержавній власності. Вона характеризується тотальним втручанням держави в економічні процеси, централізованим плануванням розвитку господарства. Така економічна система була характерна для СРСР та країн колишнього "соціалістичного табору". Радянська модель командно-адміністративної економіки була спрямована на всебічне домінування в світі за допомогою пріоритетного розвитку важкої промисловості. Він відбувався на основі застарілих технологій, що призвело до надмірного і марнотратного використання ресурсів, гігантського субсидування цих галузей. Внаслідок відсутності належної гнучкості та жорсткої ієрархічної структури така економічна система не відповідала потребам довготривалого розвитку. Вона могла мобілізувати гігантські людські й матеріальні ресурси для індустріалізації країни (наприклад, 20—30-ті роки XX ст.), але була неприйнятна для розвитку постіндустріальної економіки знань та послуг. Надмірне втручання держави в економічні процеси на всіх рівнях, відсутність приватновласницької ініціативи та конкуренції призвели до низької продуктивності господарювання та праці, низької конкурентоспроможності товарів на світових ринках.

Нині виокремлюють перехідний стан економіки. Він характерний для господарських процесів, що відбуваються у 28 країнах Центральної і Східної Європи і колишнього СРСР, які перейшли від командно-адміністративної системи до ринкової. Реформування економіки в цих країнах відбулося шляхом роздержавлення і приватизації господарських об'єктів, розвитку приватного підприємництва, ринкової інфраструктури. Найбільших успіхів на цьому шляху досягли Чехія, Польща, Словенія, Угорщина, Словаччина, країни Прибалтики.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Регіональна економіка» автора Качана С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 8. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ І ТРАНСФОРМАЦІЇ В РИНКОВИХ УМОВАХ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

  • 1.2. Предмет і об'єкти дослідження, мета, завдання й методи сучасної регіональної економіки

  • 1.3. Теорії та концепції регіональної економіки

  • Розділ 2. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ ТА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ

  • Розділ 3. НАУКОВІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ ТА ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА Й ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

  • 3.2. Методи аналізу соціально-економічного розвитку регіонів (регіональна діагностика)

  • 3.3. Методи прогнозування розміщення продуктивних сил та економіки регіонів

  • 3.4. Районне планування

  • Розділ 4. РЕГІОН У СИСТЕМІ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ

  • 4.2. Територіальний поділ праці й територіальна організація господарства

  • 4.3. Види економічних регіонів. Проблеми типології

  • 4.4. Структура економічного регіону

  • 4.5. Проблемні регіони та їх типологія

  • 4.6. Регіони зі спеціальним режимом інвестування — спеціальні економічні зони

  • Розділ 5. ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ Й ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСТВА

  • Розділ 6. СУТНІСТЬ, МЕТА І ЗАВДАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Частина ІІ. РОЗВИТОК І РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

  • 7.2. Природно-ресурсний потенціал України

  • 7.3. Виробничий потенціал

  • 7.4. Науковий потенціал: суть, структура, динаміка

  • Розділ 8. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ І ТРАНСФОРМАЦІЇ В РИНКОВИХ УМОВАХ
  • Розділ 9. МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РОЗВИТКУ Й РОЗМІЩЕННЯ

  • 9.2. Металургійний комплекс України

  • 9.3. Машинобудівний комплекс

  • 9.4. Хіміко-лісовий комплекс України

  • 9.5. Будівельний комплекс

  • 9.6. Агропромисловий комплекс України

  • 9.7. Легка промисловість України

  • 9.8. Соціальний комплекс України

  • 9.9. Транспортний комплекс і зв'язок

  • Розділ 10. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ УКРАЇНИ, ЇЇ ІНТЕГРАЦІЯ В ЄВРОПЕЙСЬКІ ТА ІНШІ СВІТОВІ СТРУКТУРИ

  • Розділ 11. ФАКТОРИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

  • Частина III. ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ

  • Розділ 13. ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

  • 13.2. Донецький економічний район

  • 13.3. Придніпровський економічний район

  • 13.4. Північно-Східний економічний район

  • 13.5. Причорноморський економічний район

  • 13.6. Карпатський економічний район

  • 13.7. Подільський економічний район

  • 13.8. Центральний економічний район

  • 13.9. Волинський економічний район (Північно-Західний)

  • Частина IV. ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА

  • 14.7. Спеціальні функції державного екологічного управління

  • Розділ 15. ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ І СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

  • Розділ 16. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

  • 16.4. Податкова екологічна політика та екологічні інструменти митної політики держави

  • 16.5. Система штрафних санкцій за порушення вимог екологічного законодавства

  • 16.6. Надання субсидій, дотацій, грандів і премій на природоохоронні цілі

  • 16.7. Цінові інструменти в контексті розвитку економічного механізму природокористування

  • 16.8. Екосистемні виплати і відшкодування

  • 16.9. Екологічне страхування

  • 16.10. Фонди охорони навколишнього природного середовища

  • Розділ 17. ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗДІЙСНЕННЯ ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДІВ

  • Розділ 18. СВІТОВИЙ ДОСВІД І МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА