Розділ «3.4. Районне планування»

Регіональна економіка

Районне планування — прикладна, проектна дисципліна з інженерно-архітектурного впорядкування території, головна мета якої — комплексна організація території, тобто ефективне, зручне та естетично привабливе для населення розміщення усіх об'єктів господарства (промисловості, будівництва, сільського господарства, інфраструктури), раціональна організація розселення населення і охорони навколишнього середовища.

Основа районного планування — функціональне зонування території або виділення конкретних ділянок для розміщення населення (міст та інших поселень, житлових масивів у населених пунктах), об'єктів промисловості (заводів, шахт, кар'єрів, електростанцій), сільського господарства (полів, пасовищ, ферм), транспорту (портів, вокзалів, автомобільних і залізничних трас, трубопроводів), інфраструктури (шкіл, стадіонів, лікарень, інженерно-технологічних комунікацій постачання води, тепла, електроенергії), зон рекреації (санаторіїв, туристичних баз, пляжних зон, парків, зон відпочинку) та охорони природи (лісонасаджень, санітарно-охоронних зон, заповідних територій, очисних споруд) та ін.

Багатоманітність об'єктів дослідження районного планування потребує знань не лише економічних, а й з фізичної географії (рельєфу, гідрології, геології, ґрунтів, ландшафтів), демографії, етнографії, соціології і психології населення, економічної географії, організації будівництва, містобудівництва й архітектури, санітарної гігієни, екології та ін.

Розрізняють такі види районного планування:

— промислових районів і вузлів, зокрема гірничодобувних ареалів;

— сільськогосподарських районів;

— великих транспортних вузлів, територій портів;

— курортних районів і зон масового відпочинку;

— приміських територій великих міст.

Наука про районне планування в Україні розвивалась як складова загальних радянських планувальних рішень. Початок її формування пов'язаний з 30-ми роками XX ст. — першим періодом індустріалізації СРСР. Проекти районного планування розроблялись для нових районів масштабного промислового будівництва (Донбасу, Апшеронського півострова) і курортного господарства (Південне узбережжя Криму, Кавказькі мінеральні води). У післявоєнні роки відновилися старі та формувалися нові регіони районного планування: у Прибалтійському сланцевому басейні, Донбасі, Криворіжжі, Карагандинському промисловому районі, Куйбишеві, Волгограді та ін. Подальший розвиток охопив величезну кількість інших районів та великих агломерацій, де здійснювалися масштабні нові або реконструкційні будівельні роботи з промислового, інфраструктурного, рекреаційного освоєння територій.

Районне планування складалося зі схем і проектів районного планування. Схеми розробляли для областей та інших великих адміністративно-територіальних одиниць, проекти — для частин областей, окремих адміністративних районів. Для населених пунктів розробляли генеральні плани розвитку міст і приміських територій. З цього погляду районне планування вважалося елементом, що пов'язував господарське планування і містобудування. На його основі також складалися проекти міжгосподарського і внутрішньогосподарського земле - і лісооблаштування, відводилися земельні ділянки для різних видів використання, розроблялися проекти округів і зон санітарної охорони.

Колишнє районне планування розвивалося за двома головними напрямами:

1. Найбільші успіхи були отримані у сфері теоретичних планувальних досліджень територій. Сформувалася теорія районного планування, були розроблені методики і методи обчислювального апарату територіальних досліджень, впроваджувалися стандарти і нормативи оптимальної територіальної організації. Найвагоміший внесок зробили науковці радянської школи з містобудування, економічної та соціальної географії, конструктивної та інженерної географії: Д.І. Богорад, В.Г. Давидович, Є.Н. Перцик, В.В. Владимиров, Ф.М, Лістенгурт, Г.А. Малоян, Ю.Л. Пивоваров, Л.Б. Коган, З.Н. Яргіна, Є.М. Марков, В.П. Кутузова та ін. Найбільш відомі праці опублікував ЦНДШ містобудування. В Україні головним дослідним центром у галузі районного планування і генеральних планів розвитку міст був Київський науково-дослідний інститут проектування і містобудівництва (колишній "Дніпроміст"), Із наукових досліджень того періоду найцікавішими були теоретичні положення з організації функціональних зон "поляризованого ландшафту" (модель оптимальної територіальної структури) В.Б. Родомана.

2. Другий напрям — прикладний, суттю якого стала конкретна реалізація схем і проектів районного планування, генпланів розвитку міст. У цьому напрямі успіхи були меншими. Основним недоліком впровадження планувальних рішень стало нехтування естетичними, екологічними, соціальними і комфортабельними принципами організації території. Результат цього — не лише радянські, а й сучасні зубожілі обличчя багатьох наших міст і поселень, незручності наявної інфраструктури, низький рівень комфортабельності житла та інших об'єктів соціальної сфери [1].

Реалізація територіального планування у країнах колишнього соцтабору була позитивнішою. Найвдалішими стали проекти організації столичних агломерацій (Варшави, Будапешту, Праги), великих гірничопромислових районів (Верхня Сілезія у Польщі), рекреаційних районів (Чорноморського узбережжя в Болгарії, Адріатичного — в Югославії). У розвинених країнах світу найуспішніші проекти Великого Лондона, Парижа, Токіо, Гамбурга, Стокгольма, гірничопромислових районів РУРу та ін.

Слід зазначити, що термін "районне планування" у західній науці використовують рідко. Йому частково відповідає поняття "регіоналістика" (Regional Science), та ще більше — "урбаністика". Розвиваються також схожі прикладні науки — ландшафтний дизайн (йому відповідають вітчизняні конструктивна, або інженерна, географія, ландшафтна архітектура, ландшафтне планування), дизайн простору, конструкція середовища (це поняття використовують переважно архітектори-будівельники). Західне районне планування суттєво відрізняється від вітчизняних традиційних підходів. Є три принципових відмінності:

1. У районному плануванні високорозвинених країн найбільшу увагу приділяють врахуванню екологічного аспекту організації території. Так, вперше поняття про "соціальну екологію" виникло у надрах містобудівної науки. Ще у 1921 р. відомі американські архітектори Р. Парк та Б. Берджес використали його для визначення внутрішнього механізму розвитку "капіталістичного міста". На той час екологічної науки, у сучасному її розумінні, просто не існувало. Поступово цей напрям досліджень трансформувався в "урбоекологію", "геоурбаністику" або "екологію містобудування".

2. Архітектура, у тому числі технічні споруди, західними спеціалістами завжди сприймалися як елементи мистецтва, тому естетичні вимоги у зарубіжному районному плануванні займають домінуючі позиції. Зовнішній естетичний вигляд не лише курортних зон, міст та інших поселень, ай промислових районів, як правило, на декілька порядків кращий, ніж на пострадянському просторі. Заслуговує на повагу також західна традиція дбайливого збереження історичних та культурних пам'яток. Це стосується не лише окремих об'єктів архітектури і мистецтва, а й загального вигляду забудованих територій. Але під час прийняття планувальних рішень на Заході також не бояться впровадження й конструктивно сміливих, незвичайних для сприйняття об'єктів модерністського інженерного мистецтва. Незважаючи на критику, такі об'єкти часто стають "родзинками" планувальних територій та місцями туристичного поклоніння.

3. Вимоги щодо комфортності проживання населення, зручностей використання інфраструктури також є невід'ємною частиною упорядкування територій. Для їх вивчення сформувались нові наукові напрями дослідження психології та поведінки людей. З 60-х років XX ст. розвивається географія сприйняття, або когнітивна географія (у вітчизняній науці функціонує назва — географія поведінки). Один із відомих архітекторів Д. Нобль сформулював постулат: "Як архітектори, ми формуємо поведінку людей у майбутньому завдяки створеному нами середовищу. На кожній стадії процесу проектування ми думаємо про можливу поведінку людей, а успіх або невдача нашої роботи залежить від нашої здатності передбачувати цю поведінку" [5, 260].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Регіональна економіка» автора Качана С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3.4. Районне планування“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Частина І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

  • 1.2. Предмет і об'єкти дослідження, мета, завдання й методи сучасної регіональної економіки

  • 1.3. Теорії та концепції регіональної економіки

  • Розділ 2. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ ТА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ

  • Розділ 3. НАУКОВІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ ТА ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА Й ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

  • 3.2. Методи аналізу соціально-економічного розвитку регіонів (регіональна діагностика)

  • 3.3. Методи прогнозування розміщення продуктивних сил та економіки регіонів

  • 3.4. Районне планування
  • Розділ 4. РЕГІОН У СИСТЕМІ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ

  • 4.2. Територіальний поділ праці й територіальна організація господарства

  • 4.3. Види економічних регіонів. Проблеми типології

  • 4.4. Структура економічного регіону

  • 4.5. Проблемні регіони та їх типологія

  • 4.6. Регіони зі спеціальним режимом інвестування — спеціальні економічні зони

  • Розділ 5. ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ Й ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСТВА

  • Розділ 6. СУТНІСТЬ, МЕТА І ЗАВДАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Частина ІІ. РОЗВИТОК І РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

  • 7.2. Природно-ресурсний потенціал України

  • 7.3. Виробничий потенціал

  • 7.4. Науковий потенціал: суть, структура, динаміка

  • Розділ 8. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ І ТРАНСФОРМАЦІЇ В РИНКОВИХ УМОВАХ

  • Розділ 9. МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РОЗВИТКУ Й РОЗМІЩЕННЯ

  • 9.2. Металургійний комплекс України

  • 9.3. Машинобудівний комплекс

  • 9.4. Хіміко-лісовий комплекс України

  • 9.5. Будівельний комплекс

  • 9.6. Агропромисловий комплекс України

  • 9.7. Легка промисловість України

  • 9.8. Соціальний комплекс України

  • 9.9. Транспортний комплекс і зв'язок

  • Розділ 10. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ УКРАЇНИ, ЇЇ ІНТЕГРАЦІЯ В ЄВРОПЕЙСЬКІ ТА ІНШІ СВІТОВІ СТРУКТУРИ

  • Розділ 11. ФАКТОРИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

  • Частина III. ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ

  • Розділ 13. ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

  • 13.2. Донецький економічний район

  • 13.3. Придніпровський економічний район

  • 13.4. Північно-Східний економічний район

  • 13.5. Причорноморський економічний район

  • 13.6. Карпатський економічний район

  • 13.7. Подільський економічний район

  • 13.8. Центральний економічний район

  • 13.9. Волинський економічний район (Північно-Західний)

  • Частина IV. ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА

  • 14.7. Спеціальні функції державного екологічного управління

  • Розділ 15. ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ І СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

  • Розділ 16. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

  • 16.4. Податкова екологічна політика та екологічні інструменти митної політики держави

  • 16.5. Система штрафних санкцій за порушення вимог екологічного законодавства

  • 16.6. Надання субсидій, дотацій, грандів і премій на природоохоронні цілі

  • 16.7. Цінові інструменти в контексті розвитку економічного механізму природокористування

  • 16.8. Екосистемні виплати і відшкодування

  • 16.9. Екологічне страхування

  • 16.10. Фонди охорони навколишнього природного середовища

  • Розділ 17. ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗДІЙСНЕННЯ ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДІВ

  • Розділ 18. СВІТОВИЙ ДОСВІД І МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА